Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Тобі безумовно подобається в моєму ліжку.

- Так, - Влад прийняв позу напівлежачи. - Коли тебе тут немає.

Ці слова звучали як заклик до дії. Аня сіла поруч, підібгавши ногу. Сподівалася вигнати його своєю присутністю, але він радше її виштовхне, ніж залишить улюблене ліжко.

- Так можемо кімнатами помінятися, - пожартувала вона. - У тебе чудовий сусід, я б із ним ще потріпалася.

- Про що балакали? Що говорить?

- Нічого особливого, - Аня знизала плечима, але його наполегливість зросла.

- Та годі, - протягнув Влад. - Ти ж із ним так близько спілкуєшся, невже він себе жодного разу не видав?

- У чому?!

- Хоча чого це я, - він ляснув себе по лобі. - Ви ж із ним траву разом курили. Точно!

- Він ніколи не приховував цього. Тому що довіряє мені.

- А ти йому, - продовжив Влад. - Уже всі свої таємниці розповіла.

- Чому це тебе так хвилює?

Влад знизав плечима.

- Я не звик довіряти людям. Особливо придуркам на кшталт мого сусіда. Добре ставлення інших здається таким лицемірним. Ну, крім цих, - він глянув на порожнє ліжко сестри. - А ти ніколи не намагалася зі мною поладити, - тепер він дивився тільки на Аню. - Давно я таких людей не зустрічав. Ти така справжня, і, чорт, із тобою так легко спілкуватися. Ти завжди говориш, що думаєш, із самого початку знайомства. Це вражає.

З його вуст це взагалі дивно звучало. Аня на мить розгубилася і відвела погляд, намагаючись приховати, як сильно зачепила його промова. І хоча їй хотілося знайти дотепну відповідь, слова наче розтанули на губах.

- Ну що я можу сказати, - видавила вона. - А нічого я не можу сказати...

- І не треба, - його дивний погляд змінився звичним - байдужим.

- Палити є? - запитала Аня. - Я сьогодні нікуди не ходила.

Влад дістав із кишені пачку і простягнув їй. Взявши цигарку, Аня вдячно кивнула і підійшла до вікна. Вона недовго насолоджувалася нікотином, як раптом позаду неї почулося гучне клацання запальнички.

-Ти, бляха, в моєму ліжку куриш! - вигукнула вона.

Влад, з обличчям переможця, зробив першу тягу, тримаючи цигарку великим і вказівним пальцями. Потім другу і третю.

- Ти зовсім охрінів, - вона закотила очі.

- Та годі тобі, я обережно, - Влад видихнув хмару диму в стелю.

- Всі ви, чоловіки, так кажете.

Занадто багато сенсу було в цих словах, що він випадково подавився димом і закашлявся. Не одразу помітив попіл, який впав на плед, а разом із ним маленьку іскорку. Коли почувся запах гару, Влад вскочив, загасив рукою і скривився, дивлячись на пропалену дірку. Всього пів сантиметра, але цього достатньо, щоб Аня з криками прибігла.

- Хочеш я куплю тобі новий плед? - різко видав Влад.

- Ні! Вали звідси!

- Новий плед, подумай.

- Та не потрібен мені новий плед! Пішов геть, - вона вказала йому рукою. - Двері там. Пішов звідси.

Тоді Влад нарешті зрушив із місця. Кивнув і вийшов.

- Заради твого відходу я готова пожертвувати навіть пледом, - тихо промовила Аня.