Читати книгу - "Незграбна дружина боса, Торі Шей"

Олександр

Три роки тому...

Моє життя було простим. Чітким. Чорним і білим.

Кожен ранок починався о шостій ранку з тренування в спортзалі, після чого я швидко снідав і вже о сьомій годині був у своєму офісі. Моя робота займала майже весь мій час, і я не дозволяв собі відволікатися на особисте життя. Я суворо дотримувався розкладу, не терпів недбалості та вимагав від своїх підлеглих максимальної віддачі. Моя компанія славилася креативними та ефективними рекламними кампаніями, і це був результат багаторічної напруженої роботи. Я був впевнений, що лише завдяки суворій дисципліні та повній відданості справі можна досягти успіху. Тому мої підлеглі знали: якщо вони хочуть працювати в моїй команді, вони мають відповідати моїм високим стандартам. Друзі жартували, що я більш схожий на робота, ніж на людину, але я не переймався з цього приводу. Адже робот не помиляється, а помилки – це те, чого я ніколи не прощаю. Особисте життя було лише абстрактним поняттям, яке я не вважав вартим уваги. Звичайно, у мене були стосунки, але вони завжди зазнавали краху, бо робота завжди була на першому місці. Моє серце не належало нікому, і думки про сім'ю та особисте життя були далеко від мене.

Але все змінилося того вечора, коли я побачив її...

Ми сиділи з моїм другом Олексієм, хоча я не завжди впевнений в цьому, за столиком у ресторані, насолоджуючись видом на вечірнє місто.

— Олександре, ти не повіриш, кого я вчора зустрів, — почав Олексій, підморгуючи офіціантці, яка принесла нам меню. Вона лише усміхнулася у відповідь і пішла, залишаючи нас наодинці.

Олексій був повною протилежністю мені – веселий, легковажний бабій, який змінював жінок, як рукавички. Він завжди привертав увагу жінок своєю харизмою та невимушеним шармом.

— Кого на цей раз? — запитав я, піднявши погляд від списку страв, глянув на нього з натяком на цікавість. Хоча я і не поділяв його способу життя.

— Це була Соломія Савицька, — гордо заявив Олексій, ніби це могло мене вразити. — Відома актриса та співачка. І ти не повіриш, що вона так мені наспівала в номері! Це було досить глиб…

— Не думаю, що мені варто знати подробиці, — сказав, піднімаючи келих вина до губ. Олексій був майстром розповідати про свої "досягнення" в особистому житті, але для мене це завжди здавалося безглуздим марнуванням часу.

Я чув про неї… І ця жінка була відома також тим, що спала майже зі всіма, навіть з одруженими, а потім кидала їх.

— Ти просто заздрісний, — жартівливо відмахнувся Олексій. — Ти б міг мати будь-яку жінку, якби тільки захотів.

— Мене більше цікавить робота, — відповів я. — У мене немає часу на ці... розваги.

— Ти не уявляєш, що пропускаєш, друже, — сказав він, піднімаючи келих у тості.

— Я не скаржуся. Мені подобається те, чим я займаюся.

Олексій похитав головою, але в його очах я побачив розуміння.

— Добре, добре. Але одного дня ти зрозумієш, що життя проходить повз тебе, поки ти сидиш у своєму офісі. Сподіваюся, ти встигнеш це змінити до того, як буде надто пізно.

Ми з ним справді були дуже різними. Я віддав перевагу стабільності та порядку, тоді як Олексій жив для миттєвих задоволень. Я дивився на нього і дивувався, як ми взагалі стали друзями. Але в ту мить моя увага перейшла на інший столик.

Темноволоса дівчина з карими очима, які були наче два шматки молочного шоколаду,  сиділа за столиком неподалік від нас. Її шкіра була ніжного відтінку слонової кістки, і з легким рум'янцем на щоках, що додавало її обличчю тепла і свіжості. Дівчина була одягнена в просту, але елегантну чорну сукню, яка підкреслювала її струнку фігуру. Вона виглядала роздратованою, слухаючи свого співрозмовника, який, схоже, був повним ідіотом. Він говорив лише про себе, і схоже, що з кожним словом її терпіння явно зменшувалося. Було видно, що вона була втомлена його безглуздими розмовами, але залишалася ввічливою і слухала. Дівчина була миловидною, і наче б то нічого особливого, але водночас вона була особливою. Це складно пояснити. Дивне відчуття, невимовне.

— Старий, ти куди дивишся? — запитав Олексій, повертаючи мене до розмови.

— Та нічого, просто дивлюся, — автоматично відповів, але не міг відвести очей від тієї дівчини.

Її співрозмовник продовжував говорити, не звертаючи уваги на її вираз обличчя. Що змушувало цю дівчину залишатися з цим ідіотом? Вона заслуговує когось краще…  Наприклад, мене.  Але замість того, щоб підійти та втрутитися, я лише спостерігав. Моя увага була прикута до неї, і я не міг зрозуміти, чому вона так вплинула на мене. Ніби щось всередині мене змінилося в ту мить, як я її побачив.

Її очі на секунду зустрілися з моїми, і я відчув, як серце почало битися частіше. Цей короткий момент був ніби удар блискавки, який пройшов через все моє тіло. У мене наче б то ніколи не було проблем зі здоров’ям… Можливо варто пройти плановий огляд раніше? Відчуття, ніби я почав втрачати контроль над собою. Вона була поруч, але одночасно далеко, ніби між нами була нездоланна прірва. Можливо, я міг би зробити крок і наблизитися до неї? Але що сказати? Я завжди був впевнений у своїй рішучості, але в її присутності все здавалося іншим.

Її співрозмовник продовжував говорити, не звертаючи уваги на її роздратованість. Він розповідав про свої "великі" досягнення, хизуючись перед нею, ніби це було важливо. Вона ж час від часу кивала, але в її очах була відчутна байдужість і втома. Він не розумів, що вона з ним лише з ввічливості, ідіот.

—  ...і тоді я купив той маєток у передмісті, — гордо заявив він, на що вона лише зітхнула.

— Дійсно? — відповіла вона, намагаючись підтримати розмову, але її голос був байдужим.

Спостерігаючи за нею, я помітив, як вона крутить на пальці маленький срібний перстень. Її рухи були автоматичними, наче вона думала про щось зовсім інше. Цей жест був сповнений якоюсь тихою меланхолією, і мене охопило бажання дізнатися, що саме її турбує.