Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Долі та фурії 📚 - Українською

Читати книгу - "Долі та фурії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Долі та фурії" автора Лорен Грофф. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 99
Перейти на сторінку:
смішне. Мимоволі вона нахилилася вперед. Це й був його прийом — приємне для співбесідника наслідування, швидке досягнення згоди. На вечірках він був найтихішим, ані пари з уст, але всі вважали його душею компанії. Він дивився на неї, але вона вдавала, що читає, хоча кров стугоніла їй у скронях. Він нахилився до неї. Поклав руки їй на коліна, великі пальці ніжно торкнулися шкіри на внутрішній поверхні її стегон. Від нього приємно пахло вербеною й гарно вичиненою шкірою.

Вона подивилася на нього.

— Мені тільки вісімнадцять, — промовила.

— Тим краще, — сказав він.

Вона встала й, похитуючись, пішла до вбиральні, де просиділа решту дороги, обхопивши себе руками й хилитаючись разом із потягом, аж поки кондуктор не оголосив пенсильванський вокзал. Вона зійшла з потяга й відчула себе на волі — вона була в місті! — і їй хотілося бігати й сміятися. Але коли вона швидко йшла туди, де, як їй здавалося, на неї чекає майбутнє, у дзеркальному склі кіоску з пончиками вона побачила метрів за три від себе того чоловіка з потяга. Він не поспішав. Вона відчула, як п’яту почало пекти ззаду, потім там вискочив пухир, і стало легше, коли посеред вулиці пухир лопнув і потік, а тоді почався справжній біль. Та вона була занадто горда, щоб зупинитися.

Вона не зупинялася, поки не дійшла до будинку, де було агентство. Охоронці, які звикли до гарненьких довгоногих малоліток, розступилися, пропускаючи її всередину.

Вона пробула там кілька годин. Кілька годин він сидів у кав’ярні навпроти з книжкою у твердій палітурці й лимонадом, чекаючи.

Коли вона вийшла, то була геть зморена, нижні повіки — червоні. Її завите волосся стирчало в цю таку ранню й недоречну спеку. Він ішов за нею по вулиці, несучи в руці пластиковий пакет і книжку, поки вона не почала кульгати, а тоді обігнав її й запропонував випити кави. Після вчорашньої вечері в неї ще не було й ріски в роті. Вона стала, взялася в боки, потім подивилася праворуч на кіоск із сандвічами й замовила капучино і сандвіч із моцарелою — моцарела паніні.

— От дідько! Порка мадонна, — сказав він, — Паніно. Це однина.

Вона повернулася до дівчини за прилавком і сказала:

— Я б хотіла два. Паніні. Два капучині.

Він засміявся й заплатив. Вона їла сандвічі повільно, по тридцять разів пережовуючи кожен відкушений шматок. Вона уникала дивитися на нього. Раніше вона не пробувала кофеїну і зараз відчувала якусь ейфорію кінчиками пальців. Вона хотіла відкараскатися від цього чоловіка й вирішила його подражнити, замовивши еклер і ще одну каву капучино. Але він мовчки заплатив і далі дивився, як вона їсть.

— А ви не їсте? — запитала вона.

— Небагато, — сказав він. — У дитинстві я був товстуном.

Тепер вона бачила сумну, товсту дитину в цих кривих щелепах і худорлявих плечах і відчула, як щось важке в ній посувається до нього.

— Вони сказали, що я мушу схуднути на п’ять кілограмів, — сказала вона.

— Ти — сама досконалість, — запевнив він. — А вони можуть піти й стрибнути з мосту. Вони відмовили?

— Вони сказали мені схуднути на п’ять кілограмів і надіслати їм фотографії. А тоді, можливо, я зможу почати з роботи в каталозі. Торувати свій шлях нагору.

Він розглядав її, жуючи соломинку, закушену в кутику рота.

— Але тобі це не сподобалося. Бо ти не та дівчина, яка починає з малого, — зауважив він. — Ти — юна королева.

— Ні, — заперечила вона. Вона боролася з емоцією, яка поривалася проявитися на її обличчі, і їй вдалося приховати її. Надворі линув дощ жорсткими, важкими сплесками по гарячому асфальту. Із землі піднялися низькі випари, і повітря почало охолоджуватися.

Вона прислухалася до шуму дощу, коли він нахилився, узяв її ногу і зняв туфлю.

Він подивився на закривавлений, розірваний пухир, витер його паперовою серветкою, змоченою в крижаній воді, і дістав зі свого пластикового пакета з аптеки, в яку він зайшов, поки вона була в агентстві, велику коробку з бинтами і тюбик із маззю. Обробивши її ногу, дістав пластмасові сандалі для душу з масажними потовщеннями.

— Ось бачиш, — сказав він, ставлячи її ногу на землю. Вона мало не плакала від полегшення. — Я вмію бути турботливим. Він дістав із кишені вологі серветки й бридливо витирав руки.

— Я бачу, — сказала вона.

— Ми можемо бути друзями, ти і я. Я неодружений, — говорив він. — Я добрий до дівчат. Я нікому не роблю зла. Я простежу, щоб ти була доглянута. І я чистий.

Так, він був чистий: нігті в нього були перламутрові, шкіра сяяла, як мильна бульбашка. Пізніше вона почула про СНІД і зрозуміла.

Вона заплющила очі й притягла давню Матильду, ту, зі шкільного двору в Парижі, ближче до себе. Вона розплющила очі й нафарбувала губи навпомацки, потім витерла їх серветкою, поклала ногу на ногу і сказала: — Отже.

Він сказав низьким голосом: — Отже. Я приготую вечерю. Ми зможемо, — тут його брови підскочили вгору, — поговорити.

— Не треба вечері, ні, — сказала вона. Він дивився на неї, роздумуючи.

— Тоді ми можемо укласти угоду. Обговорити умови. Залишайся зі мною на ніч, — запропонував він. — Якщо ти зможеш переконати своїх батьків. Скажи, що ти зустріла подругу в місті. Я можу зіграти роль батька подруги.

— Батьки — не перешкода, — сказала вона. — У мене є тільки дядько, а йому байдуже.

— А що ж тоді заважає? — запитав він.

— Я дорого коштую, — пояснила вона.

— Добре, — він відкинувся на спинку стільця. Їй хотілося роздушити, розправити кісточками пальців оту його приховану, невловиму, витончену насмішку-глузування, яка постійно проблискувала в тому, як він говорив і ставився до неї. — Скажи-но мені, чи є щось таке, чого тобі хотілося б найбільше у світі, юна королево?

Вона глибоко зітхнула, міцно стисла коліна, щоб вони перестали тремтіти.

— Навчання в коледжі, — промовила вона. — Усі чотири роки.

Він обперся обома долонями на стіл і коротко розсміявся.

— Хто про що! Я про торбу грошей, а ти — про боргове рабство.

Вона подумала: о. [Така молода! Ще здатна дивуватися.] А потім їй спало на думку: о ні, він просто посміявся з неї. Крокуючи до виходу, вона відчувала, що в неї палають щоки. У дверях він наздогнав її, накрив із головою піджаком і жестом підкликав таксі з-під тенту. Може, він був зроблений із цукрової вати й міг розтанути під дощем.

Вона ковзнула всередину, він, нахилившись, стояв біля дверцят, але вона не посунулась і не впустила його.

— Ми ще поговоримо про це, — сказав він. — Вибач. Ти просто мене здивувала. І все.

— Забудьте, — сказала вона.

— Ну, як же я можу забути? — сказав він. Він ніжно доторкнувся до її підборіддя, і вона насилу стрималася, щоб не заплющити очі й не покласти голову йому в долоню.

— Зателефонуй мені в середу, — попросив він, всовуючи картку їй у руку. І вона знову хотіла сказати «ні», але не зробила цього і не зім’яла картки. Він кинув купюру водієві на сидіння й обережно зачинив за нею дверцята. Пізніше її бліде обличчя пливло над зеленим морем Пенсильванії у вікні потяга. Вона думала так напружено, що не бачила ні свого обличчя, ні пейзажу.

Вона знову приїхала до міста наступної суботи. Їй зателефонували, м’яко запропонували спробувати. Та сама червона сукня, туфлі на підборах, волосся. Спробувати? Вона згадала свою паризьку бабусю, її пошарпану елегантність, погризений пацюками сир, блиск її божевільної величі. Матильда прислухалась у своїй комірчині й думала: ніколи. Нізащо. Краще вмерти.

Ніколи — брехня.

1 ... 70 71 72 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долі та фурії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Долі та фурії"