Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

— «Міленіум» — гарний журнал, за яким я вже кілька років слідкую з великим інтересом. Зараз на журнал ведеться цілеспрямована атака. У нього є могутні вороги, які організовують бойкот з боку рекламодавців з метою його остаточного знищення.

Репортер був очевидно не готовий до такої відповіді, але відразу зметикував, що й без того дивна історія набуває цілком несподіваного розмаху.

— Хто стоїть за цим бойкотом?

— Це одне з тих питань, у яких «Міленіуму» належить ретельно розібратися. Але дозвольте мені скористатися нагодою і заявити, що «Міленіум» не дозволить так легко себе потопити.

— Тому ви і стали співвласником журналу?

— Якщо зацікавлені кола дістануть змогу затулити рота невгодним голосам із засобів масової інформації, це може вкрай негативно позначитися на свободі слова.

Хенрік Ванґер говорив так, ніби все життя був культурним радикалом і борцем за відкрите суспільство. Мікаель Блумквіст, що вперше з’явився цього вечора в телевізійній кімнаті в’язниці, несподівано розреготався. Решта ув’язнених покосилася на нього занепокоєно.

Пізніше, лежачи на ліжку у себе в камері, що нагадувала тісний номер мотелю, з маленьким столиком, стільцем і прикріпленою до стіни полицею, він визнав правоту Хенріка і Еріки відносно того, як саме слід було подати цю новину. Навіть не обговоривши її з жодною людиною, він розумів, що у ставленні до «Міленіуму» дещо вже змінилося.

Виступ Хенріка Ванґера означав оголошення війни Хансу Еріку Веннерстрьому. Суть виступу була кришталево ясна — надалі ти битимешся не проти журналу з шістьма співробітниками і річним бюджетом, що дорівнює представницькому обіду компанії «Веннерстрьом груп». Тепер тобі доведеться боротися з концерном Ванґерів, який хоч і являє собою лише рештки минулої величі, але все-таки є значно могутнішим противником. Веннерстрьом опинився перед вибором: відступитися або взяти на себе завдання знищити заразом і підприємства Ванґерів.

Хенрік Ванґер, по суті справи, заявив по телебаченню, що готовий битися. Можливо, шансів проти Веннерстрьома в нього і немає, але війна обійдеться тому недешево.

Еріка ретельно обдумала свій виступ. Вона, взагалі-то, не сказала нічого конкретного, але слова про те, що журнал «ще не висловив своєї версії», створили враження: їм є що висловлювати. Незважаючи на те що Мікаеля було притягнено до відповідальності, засуджено і нині він сидів у в’язниці, вона взяла й заявила — не кажучи цього прямо, — що насправді він невинний і що існує інша правда.

Слово «невинний» відкрито не пролунало, але саме завдяки цьому невинність Мікаеля ставала ще очевиднішою. Те, що його повернення на посаду відповідального редактора вважалося само собою зрозумілим, підкреслювало: «Міленіуму» нема чого соромитися. Переконати громадськість не становитиме труднощів — змови цікаві всім, і цілком зрозуміло, на чиєму боці виявляться симпатії публіки, коли доведеться вибирати між страшенно багатим бізнесменом і загонистим вродливим головним редактором. Щоправда, ЗМІ так же легко на цю історію не купляться, але Еріка, можливо, знешкодила частину критиків, які тепер не наважаться відкрити рота.

За великим рахунком жодна з подій дня ситуацію не змінила, але вони виграли час і трохи змінили співвідношення сил. Мікаель здогадувався, що для Веннерстрьома цей вечір став не найприємнішим. Їхній противник не міг знати, як багато — чи мало — їм відомо, і, перш ніж зробити наступний хід, йому доведеться це з’ясувати.

Переглянувши спочатку власний виступ, а потім запис інтерв’ю Хенріка Ванґера, Еріка з похмурим виразом обличчя вимкнула телевізор і відео. Вона зиркнула на годинник — без чверті третя по півночі — і стримала бажання зателефонувати Мікаелю. Він сидить у в’язниці, і малоймовірно, щоб йому дозволили тримати в камері мобільний телефон. До себе на приміську віллу Еріка повернулася пізно, її чоловік уже спав. Вона встала, підійшла до бару і, наливши собі добрячу порцію «Аберлюра»[41] — спиртне вона пила приблизно раз на рік, — сіла коло вікна і стала дивитися на затоку Сальтшіьон та маяк біля виходу в протоку.

Склавши договір з Хенріком Ванґером, вона залишилася з Мікаелем віч-на-віч, і між ними сталася велика сварка. За минулі роки вони багато разів бурхливо лаялися і сперечалися через те, як слід подавати матеріал, яким має бути лейаут, чи достовірні джерела і через тисячу інших речей, що стосувалися «кухні» створення журналу. Але сварка в гостьовому будиночку Хенріка Ванґера стосувалася принципових питань, і позиція Еріки, як вона сама розуміла, була вразливою.

— Не знаю, що мені тепер робити, — сказав Мікаель. — Хенрік Ванґер найняв мене, щоб писати його біографію. До цього часу я міг усе кинути, якби він спробував змусити мене написати про те, чого не було, або схилити до того, щоб якось перекрутити історію. А зараз він один із співвласників нашого журналу і до того ж єдиний, у кого достатньо грошей, щоб журнал порятувати. І я раптом опинився в пастці, а ця позиція навряд чи сподобається комісії з професійної етики.

— У тебе є краща ідея? — спитала Еріка. — Тоді саме час її викласти, поки ми не переписали договір начисто і не поставили підписи.

— Ріккі, Ванґер використовує нас для зведення якихось особистих порахунків з Хансом Еріком Веннерстрьомом.

— Ну і що нам до їх вендети?

Мікаель відвернувся від неї і сердито закурив сигарету. Сварка тривала досить довго, доки Еріка не пішла в його спальню, не роздяглася і не залізла в ліжко. Коли Мікаель двома годинами пізніше долучився до неї, вона вдала, що спить.

Цього вечора репортер з «Даґенс нюхетер» поставив їй те саме питання:

— Як же тепер «Міленіум» зможе серйозно говорити про свою незалежність?

— Що ви маєте на увазі?

Репортер здивовано звів брови. Він вважав, що питання достатньо зрозуміле, але все ж таки пояснив:

— До завдання «Міленіуму» входить, зокрема, обстеження підприємств. Як тепер журнал зможе переконати громадськість у тому, що він об’єктивно підходить до підприємств Ванґерів?

Еріка подивилася на нього з таким подивом, ніби питання виявилося абсолютно несподіваним:

— Ви стверджуєте, що об’єктивність «Міленіуму» постраждає тому, що він матиме підтримку відомого великого фінансиста?

— Так, адже цілком очевидно, що ви не зможете об’єктивно оцінювати діяльність підприємств Ванґерів.

— Відносно «Міленіуму» існують особливі правила?

— Пробачте?

— Я хочу сказати, що ви, наприклад, працюєте для газети, яка в повному розумінні цього слова належить людям з великим інтересом в економіці. Чи означає це, що жодна з газет, які випускає холдинг «Боннієр», не є об’єктивною? «Афтонбладет» належить великому норвезькому підприємству, яке, у свою чергу, відіграє важливу роль у сфері комп’ютерних комунікацій, — чи означає це, що здійснюваний «Афтонбладет» моніторинг підприємств,