Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Він замотав головою, раптово охоплений недобрими передчуттями.

— Ти дістанеш від мене подарунок, який весь час нагадуватиме тобі про нашу угоду.

З кривою посмішкою вона залізла на ліжко і стала на коліна у нього між ногами. Адвокат Б’юрман не розумів, що вона збирається робити, але раптом злякався.

Потім він побачив у неї в руці голку.

Він затряс головою і звивався доти, доки вона не приставила коліно до його промежини і застережливо не надавила.

— Лежи спокійно. Я ніколи раніше цим інструментом не користувалася.

Вона зосереджено працювала протягом двох годин. Коли вона закінчувала, він уже більше не вив, перебуваючи в стані напівнепритомності.

Лісбет Саландер злізла з ліжка, схилила голову і критично оглянула свій витвір. Її художні здібності лишали бажати багато кращого. Закарлючистий шрифт нагадував стиль імпресіоністів. Великими червоно-синіми літерами, у п’ять рядків, цілковито вкриваючи його живіт від сосків майже аж до статевого члена, було витатуйовано текст: «Я САДИСТСЬКА СВИНЯ, ПОКИДЬОК І ҐВАЛТІВНИК».

Вона зібрала голки і поклала тюбики з фарбою в заплічник. Потім пішла у ванну і вимила руки. Повернувшись назад у спальню, вона виявила, що почуває себе значно краще.

— Добраніч, — сказала вона.

Йдучи, вона відстебнула одну кайданку і поклала ключ йому на живіт. Свій фільм і його зв’язку ключів вона забрала з собою.

Трохи за північ, коли вони курили одну сигарету на двох, Мікаель повідомив їй, що якийсь час вони не зможуть бачитися. Сесілія здивовано повернулася до нього.

— Що ти хочеш сказати? — спитала вона.

У нього був присоромлений вигляд.

— У понеділок я на три місяці сідаю у в’язницю.

Більше нічого пояснювати не потрібно було. Сесілія надовго замовкла: вона раптом відчула, що ось-ось розплачеться.

Драґан Арманський уже почав утрачати надію, але в другій половині дня в понеділок Лісбет Саландер раптом постукала в його двері. Про неї не було ні чутки ні звістки з того часу, як він на початку січня скасував розслідування справи Веннерстрьома, а щоразу, коли він намагався їй зателефонувати, вона або не відповідала, або говорила, що зайнята, і кидала слухавку.

— У тебе є для мене робота? — спитала вона, не марнуючи слів на привітання.

— Привіт. Радий тебе бачити. Я вже думав, що ти вмерла або щось подібне.

— Мені потрібно було з дечим розібратися.

— У тебе досить часто виникають справи, з якими треба розбиратися.

— Це було терміново. Тепер я повернулася. У тебе є для мене робота?

Арманський похитав головою:

— Пробач. Наразі немає.

Лісбет Саландер дивилася на нього застиглим поглядом. Через деякий час він набрався духу і знову заговорив:

— Лісбет, ти знаєш, що я кохаю тебе і з радістю даю тобі роботу. Але тебе не було два місяці, а в мене — купа справ. На тебе просто неможливо покладатися. Щоб замінити тебе, мені довелося перекладати роботу на інших, а зараз у мене нічого немає.

— Ти можеш зробити голосніше?

— Що?

— Радіо.

— …журнал «Міленіум». Повідомлення про те, що промисловець-ветеран Хенрік Ванґер стає співвласником і членом правління «Міленіуму», з’явилося того ж дня, коли колишній відповідальний редактор Мікаель Блумквіст почав відбувати тримісячне тюремне покарання за наклеп на бізнесмена Ханса Еріка Веннерстрьома. На прес-конференції головний редактор «Міленіуму» Еріка Берґер повідомила, що після закінчення строку Мікаель Блумквіст знову обійме посаду відповідального редактора.

— Чорт забирай, — сказала Лісбет Саландер, але так тихо, що Арманський помітив лише, як у неї ворухнулися губи.

Вона раптом підвелась і попрямувала до дверей.

— Почекай. Куди ти?

— Додому. Мені треба дещо перевірити. Зателефонуй, коли в тебе що-небудь з’явиться.

Новина про те, що «Міленіум» дістав підкріплення в особі Хенріка Ванґера, стала куди більшою подією, ніж очікувала Лісбет Саландер. Інтернетівський варіант газети «Афтонбладет» уже пропонував розгорнуту телеграму Телеграфної агенції, у якій описувалася кар’єра Хенріка Ванґера і наголошувалося, що цей публічний виступ старого промислового магната — перший за останні двадцять років. Звістка про те, що він стає співвласником «Міленіуму», виглядала такою ж неймовірною, начебто Петер Валленберґ або Ерік Пенсер[40] раптом з’явилися в ролі співвласників газети «ЕТС» або спонсорів журналу «Урдфронт маґазін».

Подія набула такого масштабу, що телепередача новин, яка виходить в ефір о 19.30, відвела йому третє місце і присвятила аж три хвилини. Еріка Берґер давала інтерв’ю, сидячи за столом для прес-конференцій у редакції «Міленіуму». Зовсім несподівано справа Веннерстрьома знову стала актуальною.

— Торік ми зробили серйозну помилку, яка призвела до того, що журнал засудили за наклеп. Звичайно, ми про це шкодуємо… і при першій нагоді знову повернемося до цієї історії.

— Що ви маєте на увазі, кажучи, що повернетеся до цієї історії? — запитав репортер.

— Я хочу сказати, що ми викладемо свою версію того, що сталося, чого ми поки що не робили.

— Але ви могли виступити в суді.

— Ми визнали за краще цього не робити. Але ми, зрозуміло, і далі будемо вести журналістські розслідування.

— Чи означає це, що ви як і раніше впевнені в тому матеріалі, за який вас засудили?

— Сьогодні я утримаюся від коментарів зі цього питання.

— Після рішення суду ви звільнили Мікаеля Блумквіста.

— Ви помиляєтеся. Прочитайте наше прес-повідомлення. Йому потрібний був тайм-аут і була абсолютно необхідна перерва в роботі. Він знов обійме посаду відповідального редактора цього року, тільки трохи пізніше.

Камера обводила приміщення редакції, а репортер скоромовкою переказував бурхливу історію «Міленіуму» як незвичайного і загонистого журналу. Мікаель Блумквіст ніяких коментарів давати не міг: його щойно ув’язнили до тюрми Рулльокер, розташованої біля маленького озера, прямо посеред лісу, кілометрів за десять від Естерсунда.

Зате Лісбет Саландер помітила, як у самому кутку телевізійної картинки, в дверях редакції раптом промайнув Дірк Фруде. Вона насупила брови і задумливо прикусила нижню губу.

Цього понеділка відбулося мало подій, і в дев’ятигодинному випуску «Новин» Хенрікові Ванґеру відвели аж чотири хвилини. Його запросили дати інтерв’ю в студії місцевого телебачення в Хедестаді. Репортер почав із заяви про те, що «після двох десятиліть мовчання легенда промисловості Хенрік Ванґер знову з’явився у променях рампи». Репортажеві передувала розповідь про життя Хенріка Ванґера, що супроводжувалася кадрами чорно-білої хроніки, де той виступав разом з Таге Ерландером на відкритті фабрик у 60-х роках. Потім у фокусі камери опинився диван, що стояв у студії, на якому, спокійно відкинувшись на спинку і схрестивши ноги, влаштувався Хенрік Ванґер. На ньому була жовта сорочка, вузька зелена краватка і вільний темно-коричневий піджак. Зовні він був схожий на худеньке старезне городнє опудало, але говорив чітким і твердим голосом. І до того ж щиро.