Читати книгу - "Дотик"

— А чому б не скористатися послугами аґенції з найму домашніх слуг?

— Тому що я волію сам проводити співбесіду з претендентами. — Він витягнув з кишені свого золотого годинника і поглянув на нього. — Поспішай, моя люба. О сьомій прийде Рубі.

— Вибач, я не зможу піти на вечерю. Мені треба буде знайти Джейд і поговорити з нею. І почати знайомство з Анною.

Він узяв її руку і злегка цьомкнув.

— Як хочеш. Дякую тобі, Елізабет. Я не став би тебе винуватити, якби ти вирішила відправити Анну до притулку, але я радий, що ти цього не зробила.

Звістка про Анну впала на Рубі, як цебро окропу. Александр не казав їй нічого, аж поки вони не опинилися в бібліотеці — з сигарами та з фужерами старого доброго коньяку, а відсутність Елізабет пояснив легеньким нездужанням. Чутливий ніс Рубі відразу ж відчув якусь домашню проблему, бо вона знала Александра так, як дружина ніколи не знатиме; вона побачила це по його очах та виразу обличчя. Після появи Анни вона жодного разу не бачила його таким, бо Александр, здавалося, і думати полишив про Елізабет, відсунувши її кудись у віддалений куточок своєї свідомості. Але тепер усе змінилося — і той стурбований вираз обличчя повернувся.

Причини його занепокоєння стали відомі, коли він сказав Рубі про Анну — як він зробив це неприємне відкриття і як відреагувала Елізабет. Але Рубі довелося зробити великий ковток коньяку, перш ніж вона зібралася з духом і змогла відповісти.

— Александре, любове моя, як же ж мені шкода!

— Нам з Елізабет не менше шкода, аніж тобі. Утім, це — факт, і його не можна ані скасувати, ані змінити. Елізабет гадає — і я її підтримую в цій думці, — що це не вроджений порок, а пологова травма. У дівчинки немає ознак, типових для розумово відсталих дітей, — загалом вона досить гарненька, і тіло у неї пропорційне. Коли вона лежить у своєму ліжечку, то так зразу і не скажеш — тільки коли подивитися їй в очі. Як сказала Нелл, вони безцільно крутяться туди-сюди. Джейд каже, що вона здатна вчитися, але це займає дуже багато часу — навіть така проста річ, як їсти з ложечки.

— От потайлива сучка! — мовила Рубі, відсьорбнувши коньяку. — Ну, я маю на увазі Джейд, — уточнила вона, коли Александр здивовано підняв брови. — Ні, я не хочу сказати, що якби ми дізналися про це раніше, то чимось змогли б зарадити, ні. Елізабет каже правду — мала й справді не дихала. Якби я все це могла знати, то, можливо, і не старалася б змусити її дихати, але звідки ж мені було знати! Мені просто хотілося, щоб страждання Елізабет дали якийсь результат, а не скінчилися намарно.

— Знаєш, Рубі, це можна було передбачити, можна, — мовив Александр і стиснув її руку. — Древні греки стверджували, що людська гординя — то є злочин проти богів, злочин, який має бути покараний. Я розвинув у собі величезну гординю — надто великий успіх, надто велике багатство, надто велика… влада. І Анна — то є моє покарання.

— Я іще не чула жодних злих пересудів у місті, хоча Бідді Келлі няньчила її аж сім місяців.

Александр вишкірився сліпучою білозубою посмішкою.

— Це тому, що якось Джейд застала їх у кухні, коли вони насміхалися з Анни. І відразу ж витягнула кинджал! Сказала, що коли базікатимуть про це, то переріже їм горлянки. І вони їй повірили.

— От і молодець Джейд!

— Меґґі Самерс завтра залишає маєток. Я вже повідомив її чоловікові.

Рубі неспокійно завовтузилася у кріслі, а потім узяла Александра за обидві руки.

— Значить, ти збираєшся зробити так, щоб правда про стан Анни так і залишилася таємницею?

— Ні, звісно, що ні! Це означало б для манюньої фактичне ув’язнення. Тут немає нічого соромного. Принаймні так вважаю я. І, здається, Елізабет теж так вважає. Я хочу, щоб Анна ходила, куди хотіла, а те, що вона піде, — я в цьому не сумніваюся.

— Ти ще мені нічого не сказав про те, що стосовно цього думає і відчуває Елізабет. Вона знає, що Анна — розумово відстала?

— Гадаю, що ні. Вона переконала себе, що дитина просто трохи запізнилася з розвитком. Трохи запізнилася! — Він гірко розсміявся. — Моя дружина упадала за тією конякою, наче за якоюсь богинею. Чистила її щіткою, вичесувала гриву, гладила — чому молодих дівчат так тягне до коней?

— Сила, Александре. Потужні м’язи, що перекочуються під чудовою шкірою. Ця сила змушує відчути себе карликом. Ти вчинив розумно, що дав їй кобилу, бо вона б не знесла одного виду кінського прутня — то було б уже занадто.

— Тобі не можна довіряти делікатні справи, Рубі. Ти що — не вмієш висловлюватися елегантно і дипломатично?

— Ха! А який сенс висловлюватися елегантно і дипломатично? — грайливо мовила Рубі, легенько мнучи Александру пальці. Потім вона сіла йому на коліна і зарилася обличчям у волосся, яке так швидко посивіло, так швидко! — Ти хоч трохи розібрався в тому, як працює мозок Елізабет?

— Ні. Анітрохи.

— Після народження Анни вона змінилася. Її розмови зі мною мають виключно загальний характер — то запрошує мене на обід, коли приходить Теодора, то на вечерю, коли ти вдома. Вона не хоче ділитися інтимними таємницями, як колись раніше, коли ми про що тільки не гомоніли! Про всіх і про все. А зараз вона десь далеко, повністю на якійсь своїй хвилі, — з сумом мовила Рубі.

— Я хочу бути з тобою, — мовив Александр, зарившись обличчям у груди Рубі. — Можу прийти до тебе в Кінрос, якщо ти мене хочеш.

— Хочу, — тихо відповіла Рубі. — Завжди хочу.

Вона пішла сама до вагонетки, окидаючи поглядом залитий світлом Кінрос. Місто мерехтіло зеленуватими вогниками газових ламп. Чахкали двигуни, зловісно-сатанинські поблиски вогню освітлювали величезні сараї, де руда «Апокаліпсису» перетворювалася на золото «Апокаліпсису», а на далекому пагорбі під світлом місяця, який стояв у зеніті, мерехтіли дахи пагоди, збудованої Сунем. «Я — частина усього цього, хоча я ніколи цього не бажала. Яка ж вона хитра штука, оця любов! Якби не Александр Кінрос, я була б не більше, ніж мені призначила доля: дамою з сумнівною репутацією, яка живе на межі вигнання, якщо не знищення».

З того дня, коли Елізабет переконалася