Читати книгу - "Виховання почуттів"

Другого дня пані Моро стала перед сином вихваляти Луїзині достойності, далі перелічила ліси й ферми, що мали дістатися їй. Статки пана Рока були неабиякі.

Він збив собі капітал, лихварюючи грішми пана Дамбреза; позичав тільки тим, хто міг дати добрі гарантії, і це дозволило йому допоминатися приплати чи комісійних. Позичкам, завдяки пильному наглядові, не загрожував ніякий ризик. А втім, дядечко Рок ніколи не зупинявся й перед накладанням арешту; потім він за безцінь скуповував заставлені маєтки, а пан Дамбрез, бачачи, як зростає його капітал, вважав, що справи його ведуться прекрасно.

Але ці незаконні оборудки принижували його в очах управителя. Дамбрез не міг йому ні в чому відмовити. Саме під наполяганням Рока він так добре приймав Фредеріка.

Тим часом дядечко Рок виношував у глибині душі честолюбні заміри. Йому хотілося, щоб його дочка стала графинею, і він не знав, крім Фредеріка, іншого молодика, завдяки якому можна було б досягнути цього, не ризикуючи щастям дочки.

За протекцією пана Дамбреза можна б передати Фредерікові титул його діда, бо пані Моро була дочкою графа де Фуван, та ще й доводилася родичкою найдавнішим фаміліям Шампані — Левернадам та д'Етріньї. Що ж до самих Моро, то готичний напис біля млинів міста Вільнев-Ларшевек говорив про якогось Жакоба Моро, котрий відбудував їх заново 1596 року, а могила його сина, П'єра Моро, головного шталмейстера при Людовікові XIV, була в каплиці св. Миколая.

Така честь заворожувала пана Рока, лакейського сина. Якби не пощастило доскочити графської корони, він би втішався іншим; коли пан Дамбрез буде піднесений у пери, Фредерік зможе стати депутатом і сприятиме Рокові в його справах, добуватиме йому поставки, концесії. Сам хлопець йому подобався. Нарешті, він хотів мати його за зятя, бо вже давно забрав собі в голову цю думку, і вона міцно там вкорінилася.

Тепер він став одвідувати церкву, а пані Моро спокусив головним чином сподіванкою на титул. А проте вона остерігалася давати остаточну відповідь.

Отже, за тиждень, хоч ніякого освідчення не було, Фредеріка вважали «нареченим» мадмуазель Луїзи, і дядечко Рок, людина не надто делікатна, залишав їх інколи на самоті.

V

Делор'є дістав од Фредеріка копію заставної разом із складеним за відповідною формою дорученням, що надавало йому цілковитих повноважень; та коли він вибрався до себе на шостий поверх і, залишившись один серед сумного кабінету, сів у шкіряне крісло, вигляд гербового паперу збудив у ньому огиду.

Він стомився від усього — від обідів по тридцять два су, від їзди на омнібусах, від своїх злиднів і своїх зусиль. Він знову взявся до паперів; тут були разом і проспект кам'яновугільної компанії, і список шахт, де значилася їхня виробнича потужність, — Фредерік усе те переслав йому, щоб узнати його думку.

Делор'є намислив піти до пана Дамбреза й попросити в нього місце секретаря. Звичайно, цього місця не отримати, не купивши певної кількості акцій. Адвокат зрозумів безглуздя своїх намірів і сказав собі:

«О ні! Це було б низько».

Тоді він почав добирати способу, як би забрати назад п'ятнадцять тисяч франків. Для Фредеріка така сума нічого не важила! От би йому такі гроші — ну й підойма була б! І колишній клерк обурювався, що в того такі статки.

«Та й користується ж ними безглуздо! Він егоїст. Е, начхати мені на його п'ятнадцять тисяч!»

Заради чого він їх позичив? Задля прекрасних очей пані Арну? Вона його коханка! Делор'є в тому не сумнівався. «Он на що розтринькано гроші!» Його опали злостиві думки.

Потім він став міркувати про саму особу Фредеріка. Друг завжди впливав на Делор'є своїм майже жіночим чаром, і тепер він, не помічаючи того, захоплювався його успіхом, на який себе вважав нездатним.

Проте хіба воля — не головний чинник будь-якого заходу? А коли завдяки їй можна все перемогти…

«От було б утішно!»

Але йому стало соромно за своє зрадництво, а за хвилину він подумав:

«Годі! Невже я злякався?»

Пані Арну (тому, що він так багато про неї наслухався) вимальовувалась у його уяві надзвичайними фарбами. Ця сталість у любові дратувала його, як щось незбагненне. Власна ж суворість, трохи удавана, тепер гнітила його. До того світська дама (чи те, що він під цим розумів) засліплювала адвоката як символ і як вираз тисячі незвіданих насолод. Убогий, він жадав розкоші в її найяскравішій формі.

«Якщо Фредерік, кінець кінцем, і розсердиться — нехай! Він занадто погано повівся зі мною, щоб я церемонився! Я не маю жодних доводів, що вона його коханка. Та й він це заперечує. Виходить, я вільний у своїх вчинках!»

Бажання зробити цей крок уже не покидало його. Йому хотілося випробувати свої сили; тож він якось сам почистив собі чоботи, купив білі рукавички й рушив у дорогу; поставивши себе на місце Фредеріка, він уявляв себе майже ним, переживаючи своєрідну розумову еволюцію, в якій поєдналися бажання помсти й симпатія, наслідування й зухвальство.

Він звелів доповісти про себе: «Доктор Делор'є».

Пані Арну здивувалася, бо не викликала лікаря.

— О, перепрошую! Я ж бо доктор права. Я зайшов до вас у справі пана Моро.

Почувши це прізвище, вона неначебто зніяковіла.

«Тим краще, — подумав колишній клерк, — приймала його, прийме й мене!» — підбадьорював він себе поширеною думкою, нібито коханця легше витиснути, ніж чоловіка.

Він мав задоволення стрітися з нею якось у суді; він навіть назвав день і число. Така пам'ятливість здивувала пані Арну. Він солодкавим голосом вів далі:

— Ви й тоді вже… були… в дещо скрутному становищі.

Вона нічого не відповіла; виходить, це була правда.

Адвокат заговорив про те, про се, про її квартиру, про фабрику; тоді, наглянувши біля дзеркала кілька медальйонів, спитав:

— О, певно, родинні портрети?

Він звернув увагу на портрет літньої жінки, матері пані Арну.

— Судячи з обличчя, прекрасна жінка, типова південка.

Дізнавшись, що вона із Шартра, він мовив:

— Шартр! Яке гарне місто!

Делор'є похвалив Шартрський собор і пироги; потім, вернувшись до портрета, знайшов у ньому подібність із пані Арну і сказав їй кілька прихованих компліментів. Це її не образило. Він повівся впевненіше й повідомив, що давно знайомий з Арну.

— Хороший чолов'яга, але компрометує себе! Ну, хоча