Читати книгу - "Фіаско"

Це не могло принести користі нікому на Квінті. Води, які повертаються, — щось більше, ніж зливи: вони спричиняють потоп у тропіках, з мінливим зосередженням максимуму опадів у ті пори року, коли планета своєю віссю нахилена відносно екліптики майже так само, як Земля. Середня річна температура знизилася на два градуси Кельвіна. Льодовий диск затінює денну частину планети й відбиває сонячне світло. Цю технічну помилку цілком можливо було б ліквідувати через певний час, однак ніщо не свідчить про таку ліквідацію. Ненадійність планетарної інженерії не може бути причиною припинення робіт, її треба шукати десь-інде — в політичному розколі цивілізації. Про вихідні умови нам відомо тільки одне: вони сприяли проектові, який не міг бути реалізований інакше, ніж у глобальній консолідації сил, що потім ослабла. Епоха співробітництва, принаймні в період поступу технології, тривала років сто. Що призвело до Відмови від спільного шляху? Локальні війни? Економічні кризи? Навряд. Розвиток політичних подій, який не піддається виведенню зі стану стагнації, можна вловити тільки в моделі, що має назву ланцюга Маркова. Це стохастичний процес, який затирає власні сліди. З того, що побачили б космічні пришельці на Землі двадцятого століття, вони в жодному разі — не звертаючись до хронік — не змогли б шляхом ретрополяції дійти до хрестових походів. Отож цю білу пляму я заповню такою ймовірністю: розростання держав в авангарді було нерівномірне. Зародок антагонізму тлів у самому вже їхньому співробітництві. Збройне панування головної сиди на планеті було неможливе. Слабші брали участь у глобальному проекті, а кооперація зі справжньої перемінилася на видиму.

Антагонізм вийшов на поверхню — необов’язково навіть у формі агресії. Можливо, блоків було більше, три або чотири, тільки для ергодичного мінімуму вистачить двох-антагоністичних. Почалася гонка озброєнь. Вона спричинила передусім припинення робіт, спрямованих на дисипацію льодового кільця в Космосі. Виділені для цього засоби й резерви було вкладено в озброєння. Водночас роздроблення льодового кільця так, щоб його руйнування не завдало шкоди жителям усіх континентів, перестало бути вигідним для наддержави, яка зробила головний внесок у цей проект, оскільки з позитивних наслідків подальшої роботи скористався б також супротивник. Супротивник розмірковував і діяв аналогічним чином. Відтоді жодна сторона не зачіпала вже кільця. Хоч воно кришилося на планету, але, втягнені у виснажницьку спіраль озброєнь, вони не могли з цим нічого вдіяти. Ескалація винргда це змагання в космічний простір.

Такими могли бути пролог і перший сікт. Ми прибули, коли йшла дія наступна, і, нічого не знаючи про це, пірнули в глиб багатошарової сферомахії, з безневинним Сонцем посередині».

«Повторюю запитання: чому ти не подав цієї ретроспекції раніше? Нагоди для цього ти мав більше, ніж досить».

«Різноманітні версії того, що я сказав, поширюються на кораблі, висловлені мною особисто чи ні, але поширюються. Жодної з них не можна довести. Межі уяви лежать далеко поза межами теорій творчості. Фрагменти складної мозаїки даних прибували поступово. Поки їх було небагато, з них можна було скласти безліч ребусів, заповнюючи щілини й прогалини безпідставною вигадкою, Я — комбінаторична машина. Якби я обрушив на вас усі варіанти комбінаторики, якою займався, то вам довелося б тижнями вислухувати лекції, повні застережень сумнівної вірогідності. Крім того, я одержував розпорядження, суперечливі з твоїми наказами. Доктор Ротмонт домагався спіноскопії Квінти. Я пояснив йому, що просвітлення Квінти усією наявною потужністю корабельних агрегатів не вдасться приховати і внаслідок цього наші шанси на контакт зменшаться. Оскільки він наполягав, я послав легкі спіноскопи, здатні до камуфляжу. Ти про це знаєш, командире. Ротмонт плекав надії побачити те, чого в такий спосіб побачити неможливо. Надії його скінчилися крахом, але не з моєї вини. Я виконав його побажання, бо це не могло завдати Квінті шкоди. Гіпотези, що не приймаються як трамплін для реальних дій, можуть бути хибні, але не згубні».

Блакитний вогник згас. Пілоти і Накамура, хоча сиділи за одним столом, так гамо поринувши в крісла, як Стіргард й Араго, скидалися на привидів, які не можуть утрутитись у розігрувану сцену. Здавалося, на них зовсім ніхто не звертає уваги.

— Це було пояснення, — сказав Стіргард. — Ваше преподобіє, ви недавно сказали, ніби ця справа в добрих руках. Я не тому нічого не відповів, що тим, кого хвалять, годиться мовчати, а тому, що знав, як по-різному розуміємо ми добро й зло. Рішення я вже прийняв. Ніхто з нас не може вплинути на те, що буде далі. І я також. Я волів би не образити нікого з присутніх, однак час жорстоких дій — це час жорстокої відвертості. Наш другий пілот бовкнув дурницю. Ми прибули сюди не для того, щоб кинути виклик, і не вдаємось до поєдинку, щоб захищати Честь Землі. Якби це було так, я не прийняв би на себе командування розвідкою. Людина може осягти й утримати в своїй свідомості небагато. Через те намір здійснити щось грандіозне розкладається в її голові на частини. Через те засоби так легко можуть заслонити мету й самі стати метою. Переймаючи на себе командування, я попросив спершу дати мені час для роздумів, щоб трохи відступити й збагнути всю гігантську масу неймовірних зусиль СЕТІ й SETI. Мільйони робочих годин, праця суднобудівельників, польоти до Титана, наради в земних столицях, фонди, нагромаджені в банках — усе як прояв надії, що не була дешевою газетною сенсацією, колективи, які розігрували безліч варіантів боротьби за контакт, щоб знайти найнадійніший, у всякому разі, найоптимальніший. Я зважив усе й усвідомив, що, незалежно від того, де перебуваю, — на «Еврідіці» чи на «Гермесі», я — мурашка людського мурашника, заблуканого в безмежних просторах Космосу, беру на себе непосильне завдання, мабуть, непосильне для будь-кого іншого. Ухилитись було легше. Даючи згоду, я не знав, що нас жде. Знав лише, що виконаю свій обов’язок так, як того вимагатимуть обставини. Якби я знову почав скликати наради, то не для вдосконалення наших дій, а для того, щоб скинути з себе тягар. Перекласти відповідальність бодай почасти на інших. Я визнав, що не маю на це права, і все ж прийняв рішення сам-один. Ніхто вже не має впливу на те,