Читати книгу - "Кіберіада"

— Нам не подобаються твої слова! — закричали Численці. — Ми не хочемо слухати тут про якийсь смердючий газ!

Трурль роздивлявся на всі боки, шукаючи допомоги поліції, але тиснява була така, що годі було б і протовпитися.

— Любі Численці, — сказав він, — дозвольте мені залишити ваш край, оскільки я не поділяю вашої віри в кількість, що це чудово само по собі, якщо за кількістю більше нічого не стоїть!

Вони ж, перезирнувшись, тільки торкнулися пальцем пальця, — і це спричинило такий потужний струс, що його рівнодійна сила виштовхнула Трурля в атмосферу, і він довго летів, перекидаючись, аж поки не впав просто на ноги в саду біля королівського палацу. Трурль побачив, що до нього саме наближається Мудрильйон Найбільший — володар Численців. Якийсь час поспостерігавши, як Трурль летів і падав, він сказав:

— Чужоземче, як мені доповіли, ти не виявив належної пошани до мого незліченного народу. Ставлю це на карб твоєї розумової обмеженості. Але хоч ти й не розумієшся на справах вищого порядку, та, здається, дещо тямиш у справах нижчих, і це якраз дуже до речі, бо мені потрібен Досконалий Дорадник, от ти мені його й збудуєш!

— А що повинен уміти той Дорадник, і що я матиму за те, що збудую його? — спитав Трурль, обтріпуючись від пилюки й болота.

— Він повинен уміти все, тобто: відповідати на будь-яке запитання, розв’язувати будь-яку проблему, давати найкращі поради, словом, являти найвищу мудрість. Якщо збудуєш його, я дам тобі сто або й двісті моїх підданих; за якусь там тисячу-другу торгуватися не буду.

«Мені здається, що надмірна кількість розумних істот дуже небезпечна, бо уподібнює їх до піску; і цьому королеві легше розпрощатися з цілим ройовиськом своїм підданих, аніж мені зі старим шкарбаном!» — подумав Трурль.

А вголос сказав:

— Пане, дім у мене невеликий, і я не знав би, що робити з сотнями тисяч невільників.

— Мій обмежений чужеземцю, я маю спеціалістів, які пояснять тобі, що від ройовиська невільників дуже багато користі. Їх можна повдягати у різнобарвні шати, щоб укладалися на великій площі у вигляді мозаїки або творили живі написи повчального змісту на кожен випадок життя; ще їх можна позв’язувати в пучки й підкидати, можна з п’яти тисяч зробити молот, а з трьох тисяч — його руків’я, щоб лупати скелі або валити ліс; можна плести з них мотузки, робити штучні в’юнки або підвіски. Тоді ті, що звисатимуть останні над безоднею, кумедно звиваючись і попискуючи, і серце тішитимуть, і око милуватимуть. Або накажи десяти тисячам молоденьких невільниць, щоб, стоячи на одній нозі, правими руками робили вісімки і водночас клацали пальцями лівої руки — і тобі вже нелегко буде відмовитись від цього видовища, кажу тобі з власного досвіду!

— Пане! — відповів Трурль. — Ліси й скелі я долаю машинами, а щодо написів і мозаїк, то не в моєму звичаї робити їх з істот, котрі, може, воліли б займатися чимось іншим.

— Зухвалий чужоземцю, — сказав король, — чого ж ти тоді хочеш за Дорадника?

— Сто мішків золота, королю!

Мудрильйонові шкода було розлучатися з золотом, але нараз йому спала надзвичайно хитра думка, яку він затаїв, а вголос сказав:

— Хай буде по-твоєму.

— Постараюсь догодити Вашій Королівській Милості, — відповів Трурль і пішов до замкової вежі, яку Мудрильйон призначив йому на майстерню.

І відразу ж звідти стало чутно, як він роздуває міхи, стукає молотком і скрегоче терпугом. Король послав шпигунів, аби ті придивилися до роботи, але вони повернулися дуже здивовані, бо Трурль будував не Дорадника, а багато різноманітних ковальських, слюсарних і електричних машин; а тоді сів і на довгій стрічці паперу цвяхом наколов докладну програму для Дорадника, а сам пішов на прогулянку. Тим часом машини до пізньої ночі метушились у вежі, а на ранок Дорадник був готовий. Близько полудня Трурль увів до зали велике опудало на двох ногах, з однією лише маленькою рукою й заявив королеві, що це і є Досконалий Дорадник.

— Побачимо, чого він вартий, — сказав Мудрильйон і звелів посипати підлогу в залі корицею й шафраном, бо Дорадник дуже смердів розжареним залізом, а місцями навіть трохи світився, бо його щойно витягли з печі. — Ти можеш іти собі, — додав король, — а увечері прийдеш, і тоді порахуємось, хто кому й скільки винен.

Трурль вийшов, роздумуючи над останніми Мудрильйоновими словами, що вони не обіцяють особливої щедрості, і хто знає, чи не таїться в них який підступ. Отож він подумки радів, що обмежив Дорадникову універсальність одним маленьким, але істотним застереженням у його програмі, а саме: хоч би що наказали йому робити, він не сміє важити на життя свого творця.

Зоставшися з Дорадником сам на сам, король спитав:

— Хто ти і що вмієш?

— Я Досконалий Королівський Дорадник, — відповів той глухим голосом, який наче долинав з порожньої бочки, — а вмію давати найдосконаліші з можливих поради.

— Гаразд, — сказав король. — А кому ти маєш виявляти послух і вірність, мені, чи тому, хто тебе створив?

— Вірність і послух я повинен виявляти тільки Вашій Королівській Величності, — продуднів Дорадник.

— Гаразд, — буркнув король. — Для початку… тобто… того… слухай… я не хочу, щоб перше має побажання справило на тебе враження, ніби я скупий… Але я хотів би, певною мірою, виключно з принципових міркувань, розумієш?..

— Ваша Королівська Величність ще не зволила сказати, чого хоче, — відповів Дорадник і висунув збоку маленьку третю ногу й сперся на неї, бо на мить втратив рівновагу.

— Досконалий Дорадник повинен уміти читати думки свого володаря! — гнівно рикнув Мудрильйон.

— Звичайно, але лише в тому випадку, коли бажання буде чітке, щоб не допуститися нетактовності, — відповів Дорадник, відчинив дверцята в себе на животі й повернув маленький ключик з написом «Телепатрон». Потім засвітився і сказав:

— Ваша Королівська Величність бажає не заплатити Трурлеві ані копійки? Розумію!

— Якщо ти комусь про це пробовкнешся, я звелю вкинути тебе до великого млина, жорна якого обертають відразу триста тисяч моїх підданих! — грізно сказав король.

— Нікому не скажу! — запевнив його Дорадник. — Ваша Королівська Величність не бажає платити за мене — це цілком зрозуміло. Коли прийде Трурль, прошу йому сказати, що ніякого золота не буде, і хай він іде собі геть.

— Йолоп ти, а не дорадник! — обурився