Читати книгу - "Кім"

— Чому?

Гарі-бабу роздратовано клацнув пальцями.

— Звісно, я прилаштуюся до їхнього табору кимось позаштатним — може, перекладачем, або якимсь душевнохворим чи голодним, чи щось таке. А далі, думаю, буду вивідувати по крихті. Для мене це так само легко, як грати лікаря для старої пані. Лише-ень, лише-ень… бачите, містере О’Гара, я, на жаль, азіат, і це, в деякому відношенні, великий мінус. До того ж я бенгалець, людина несмілива.

— Бог сотворив і бенгальця, і зайця — нема чого соромитися, — приказкою відповів Кім.

— Я думаю, в процесі еволюції все має свою першопричину, але факт залишається фактом у всьому своєму cuibono. О, я жахливий боягуз! — пригадую, одного разу по дорозі до Лхаси мені збиралися відрубати голову. (До Лхаси я жодного разу так і не дістався). Я сидів і плакав, містере О’Гара, так боявся китайських тортур. Я не думаю, що ті двоє джентльменів мене катуватимуть, але я б хотів мати напохваті помічника-європейця, про всяк випадок.

Він кахикнув і виплюнув кардамонові зернята.

— Це абсолютно неофіці-ійне звернення, Ви можете відповісти «Ні, бабу». Але якщо Ви не маєте нагальних справ зі своїм старим, і якщо Ви зможете його розважити, а я — спокусити його уяву, то я б хотів, щоб Ви перебували зі мною у службових стосунках, аж поки я не знайду тих мисливців. Я отри-имав чудове враження про Вас після зустрічі з приятелем у Делі. І, звичайно, я згадаю Ваше ім’я у рапорті, коли справу буде вирішено. Це буде чудове перо до Вашого капелюха. Тому я прийшов насправді.

— Ф-фух! Кінець цієї казки, думаю, правдивий, а як стосовно зачину?

— Про п’ятьох князів? Оа! У ній куди більше правди, ніж Ви собі можете думати, — переконливо мовив бабу. — Ви ж підете, еге? Звідси я попрямую в Дун. Там та-акі зеленющі мальовничі луки. Далі піду до Масурі, до старої доброї Масурі Пагар, як кажуть леді та джентльмени. Потім через Рампур у Чіні. Вони можуть пройти тільки цим шляхом. Не люблю чекати на холоді, але доведеться зачекати там на них. Я хочу пройти з ними до Сімли. Бачите, один із них росіянин, а другий француз. Я чудово знаю французьку, маю друзів у Чандернагорі[175].

— Безумовно, він буде щасливий знову побачити Гори, — замислено мовив Кім. — Усі ці десять днів він майже тільки про них і говорив. Якщо ми підемо разом…

— Оа! У дорозі ми можемо прикидатися незнайомцями, якщо так схоче ваш Лама. Я йтиму всього за чотири-п’ять миль попереду. Гарі-бабу тупцятиме потихеньку, як стара баба. Це європейський каламбур, ха! ха! — а ви прийдете слідом. Часу доволі. Вони ж мають розпланувати карту, виміряти, позначити, авжеж. Я вирушу завтра, а Ви — через день, якщо хочете, ага? Обміркуйте собі до ранку. Юпітером присягаюся, ранок уже близько.

Він протяжно позіхнув і, не сказавши жодного слова бодай із ввічливості, вшився до себе спати. А Кім тоді спав мало і думки його роїлися мовою гінді.

— Не дарма Гру називають Великою! Я прослужив чотири дні кухарчуком у Кветті у жінки, в чийого чоловіка я вкрав книжку. І це була частина Великої Гри! Із Півдня — Бог знає, з якої далечини — прийшов магаратта, граючи у Велику Гру з ризиком для свого життя. Зараз я маю іти далі й далі на Північ, і теж грати у Велику Гру. Направду, вона бігає, наче ткацький човник, туди-сюди по всьому Гінду. І своєю участю в ній, і своєю радістю, — він усміхнувся у темряві, — я завдячую Ламі. А ще Магбубові Алі, а ще Крейтон-сагибу, але насамперед — Святому. Його таки правда: цей світ — великий і чудесний, а я у ньому — Кім… Кім… Кім… один — серед усього цього. Але мені досі цікаво побачити чужинців із їхніми нівелірами й ланцюжками.

— То чим закінчилися вчорашні балачки? — поцікавився Лама після молитви.

— Прийшов мандрівний торговець ліками — нахлібник сагиби. Я його знищив доказами і молитвами, довівши, що наші амулети могутніші, ніж його фарбована водичка.

— Йой, мої амулети! Та доброчесна жінка досі благає про ще один?

— І то наполегливо.

— Треба його написати, бо вона мене оглушить своїм лементом, — Лама пошукав за пазухою пенал.

— На рівнині, — мовив Кім, — завжди надто багато людей. У Горах, наскільки я розумію, їх менше.

— О, Гори! І сніги на вершинах. — Лама віддер невеличкий клаптик паперу, придатний для амулета. — Але що ти знаєш про Гори?

— Вони дуже близько, — Кім розчахнув двері і поглянув на довгі, умиротворенні обриси Гімалаїв, залиті вранішнім золотом сонця. — Я ніколи не ступав туди, окрім як у вбранні сагиба.

Лама тужливо вдихнув свіже повітря.

— Якщо ми підемо на Північ, — звернувся з питанням до світанкового сонця Кім, — чи не вдасться нам уникнути полуденної спеки, йдучи поміж підніжжями гір?.. Святий, амулет уже готовий?

— Я написав імена семи дурноверхих демонів, жоден із них не вартий і пилинки з ока. Отак нерозумні жінки збивають нас зі Шляху!

Гарі-бабу вийшов з-поза своєї голуб’ятні, з демонстративною ретельністю чистячи зуби. Повнотілий, з широкими крижами, бичачою шиєю і глибоким голосом, він був не схожий на боязкого. Кім ледь помітно подав йому знак, що справа рухається, куди слід, тож по завершенні ранкового туалету, Гарі-бабу прийшов барвистими словами засвідчити пошану Ламі. Їли вони, звичайно, окремо, а після того стара, сяк-так прихована за віконною завісою, повернулася до своєї життєво важливої справи — кольок від зеленого манго у малюків. Лама у медицині знався тільки на зустрічних засобах. Він вірив, що послід вороного коня, змішаний із сіркою і загорнутий у зміїну шкіру, надійно допомагає від холери, але символіка цікавила його більше, ніж наука. Гарі-бабу приєднався до цих міркувань із чарівливою ввічливістю, так, що аж Лама назвав його ґречним лікарем. Гарі-бабу відповів на це, що він — лише некваліфікований дилетант у таїнстві, але принаймні — і він вдячний за це богам — він знає, що сидить у присутності майстра. Сам він учився у сагибів, які не рахують витрат, у розкішних залах Калькутти, але він завжди перший визнавав, що існує мудрість понад земною мудрістю — високе й доступне небагатьом знання про споглядання. Кім заздрісно спостерігав за ним. Гарі-бабу зник — з усіма своїми знаннями, скрадливий, експансивний, нервовий, і так само зник безсоромний торговець зіллям із минулої ночі. Залишився витончений, чемний і уважний, розважливий учений, що спізнав уже і досвід, і напасті, а тепер