Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

успіху вдарити в голову. Закинув дослідження. Чи ти думав, що блискавка двічі вдарить в одне місце? Що, зрештою, ти просто натрапиш на підказку, де знайти Нефритовий ключ? Перебування на першому місці весь цей час дало тобі помилкове відчуття безпеки. Але зараз в тебе немає цієї проблеми, чи не так, довбню? Ні, тому що замість того, щоб працювати і зосередитися на пошуках, як повинно було бути, ти просрав свій шанс. Майже півроку бив байдики і плакав над якоюсь дівчиною, яку навіть ніколи не зустрічав особисто. Дівчиною, яка тебе кинула. Тою ж дівчиною, яка збирається тебе перемогти.

Тепер… повертайся до гри, придурку. Знайди цей ключ.»

Раптом я захотів виграти конкурс більше, ніж будь-коли. Не тільки через гроші. Я хотів довести Арт3міді, чого вартий. Хотів, щоб Полювання завершилось, щоб вона знову поговорила зі мною. Щоб я міг нарешті зустрітися з нею особисто, побачити її справжнє обличчя, і спробувати зрозуміти, що я до неї відчував.

Я прибрав Табло з екрана і відкрив свій щоденник Грааля, який тепер виріс у величезну гору даних, що містила кожен клаптик інформації, яку я збирав з початку змагання. Він виглядав як нагромадження вікон, що висіли переді мною і відображали тексти, карти, фотографії, аудіо- і відеофайли — проіндексовані та з перехресними посиланнями.

Я тримав Катрен відкритим у вікні, яке завжди було на поверхні. Чотири рядки тексту. Сімнадцять слів. Тридцять п’ять складів. Я дивився на них так часто і так довго, що вони майже втратили будь-який сенс. Дивлячись на них тепер знову, мені довелося протистояти спокусі закричати від люті і розчарування.

Нефритовий ключ затаїв капітан

у місці давно забутім,

але тоді у свисток подуй,

коли трофеї всі здобуті.

Я знав, що відповідь була прямо переді мною. Арт3міда вже її знайшла.

Я перечитав свої записи про Джона Дрейпера, він же Капітан Кранч, і іграшкового пластмасового свистка, який зробив його відомим в історії хакерських знань. Я досі вважав, що це були ті «капітан» і «свисток», які Галлідей мав на увазі. Але інша частина Катрена залишалася загадкою.

Але тепер я мав нову інформацію — ключ був десь у Секторі-7. Тому я відкрив атлас ОАЗи і почав пошуки планети з іменами, які, на мою думку, могли бути якось пов’язані з Катреном. Я знайшов кілька світів, названих на честь таких відомих хакерів, як Воз і Митник, але жодного названого на честь Джона Дрейпера. Сектор-7 містив сотню світів названих на честь групи новин «Юзнет», і в одному з них, на планеті alt.phreaking, була статуя Дрейпера з древнім роторним телефоном в одній руці і свистком Капітана Кранча в іншій. Але статуя була зведена через три роки після смерті Галлідея, тому це був глухий кут.

Я ще раз прочитав Катрен, і на цей раз останні два рядки дійшли до мене:

Але тоді в свисток подуй,

коли трофеї всі здобуті.

Трофеї. Десь в Секторі-7. Мені потрібно було знайти колекцію трофеїв в Секторі-7.

Я здійснив швидкий пошук серед файлів про Галлідея. З того, що я міг сказати, єдиними трофеями, які коли-небудь йому належали, були п’ять нагород «Геймдизайнер року», які він виграв на початку століття. Ці трофеї все ще були в музеї «GSS» в Колумбусі, але їхні точні копії були всередині ОАЗи на планеті під назвою Архаїд.

І Архаїд був розташований в Секторі-7.

Зв’язок здавався слабким, але я все одно хотів його перевірити. Принаймні протягом наступних кількох годин я відчуватиму, що роблю щось продуктивне.

Я глянув на Макса, який в даний час танцював самбу на одному з моніторів в командному центрі.

— Максе, підготуй «Воннеґута» до зльоту. Якщо ти не надто зайнятий.

Макс перестав танцювати і посміхнувся до мене.

— Зараз зробимо, ель команчеро!

Я встав і підійшов до ліфта фортеці, який змоделював з турболіфта з оригінального серіалу «Зоряний шлях». Спустився вниз на чотири поверхи до арсеналу, масивного сховища, наповненого складськими поличками, вітринами і стелажами зброї. Відкрив інвентар аватара, який з’явився у вигляді класичної витинанки «одягни ляльку», на яку я міг перетягнути різні елементи і частини обладнання аватара.

Архаїд розташовувався у зоні PvP, тому я вирішив оновити своє спорядження і взяти все найкраще. Я обрав блискучу Могутню броню +10, тоді причепив улюблений набір бластерних пістолетів і повісив на спину помповий дробовик з пістолетною рукояткою і Гостролезий меч-бастард +5. Також взяв кілька інших предметів першої необхідності. Додаткову пару антигравітаційних чобіт. Перстень опору магії. Амулет захисту. Рукавиці сили гіганта. Мені не подобалася сама можливість, що щось із цього знадобиться, а його при мені не буде, тому я зазвичай носив екіпіровки, якої б вистачило для трьох мисливців. Коли на тілі аватара вже не залишилось місця, я поклав додаткові прилади в рюкзак.

Коли я належним чином спорядився, то застрибнув назад у ліфт, і через кілька секунд прибув до входу ангара, розташованого на найнижчому рівні моєї фортеці. Пульсуючі сині вогні вздовж злітно-посадкової смуги розходилися від центру ангара до броньованих дверей в дальньому кінці. За цими дверима відкривався пусковий тунель, який вів до броньованих дверей, встановлених на поверхні астероїда.

По ліву сторону злітно-посадкової смуги стояв мій бойовий винищувач-хрестокрил. По праву був припаркований «делоріан». На самій смузі стояв космічний корабель, який я використовував найчастіше — «Воннеґут». Макс уже ввімкнув двигуни і вони видавали низький, стійкий рев, який заповнив ангар. «Воннеґут» був сильно модифікованим транспортним засобом класу «світлячок», створеним за зразком «Сереніті» з класичного телесеріалу «Світляк». Коли я отримав корабель, він називався «Кайлі», але я негайно перейменував його за одним з моїх улюблених авторів двадцятого століття. Його нове ім’я виднілось на боці пошарпаного сірого корпусу.

Я відбив «Воннеґута» в команди клану Овіраптор, які здуру спробували захопити мій хрестокрил, коли я подорожував через велику групу світів в Секторі-11,