Читати книгу - "Клуб зразкових чоловіків"

— Так і є, — понуро кивнув Туполєв. — Я взагалі сумніваюся, що ми зможемо відшукати її найближчим часом.

— Послухайте, пане капітане, — Полур’янов суворо подивився на свого старшого колегу. — Ну що за розпач? Давайте краще постараємося проаналізувати, де нам шукати Кулагіну.

— А що лишається, — погодився Туполєв без особливого ентузіазму.

— Для початку повідомляю, що Коржа вбили з пістолета Хайдарова. Далі, убивця не забрав у Коржа документів. А серед них, між іншим, — картка банку «Дисконт Сі-Ейч». Районні оперативники відразу направилися туди і з’ясували, що Корж заїжджав учора в банк та забрав із камери схову весь вміст і склав у якийсь саквояж. Заради якого його й убили, тому що цього саквояжа на місці злочину не виявлено. Що було в саквояжі, га, пане капітане?

— Компрометуючі матеріали. Принаймні, якщо довіряти версії Нержина.

— Правильно, компромат, оскільки в нас немає підстав не довіряти версії Нержина. Висновок: Кулагіна зараз запопала щось на кшталт виграшного лотерейного квитка. Досить пред’явити його Аршкришеру — і вона стає мільйонеркою. Виходить, так чи інакше, її мета — Ізраїль. Тим більше, у неї туди відкрита туристична віза. Вона постарається потрапити в Тель-Авів якомога швидше.

За кілька хвилин вони з’ясували, що найближчий рейс до Ізраїля відлітає з Харкова о восьмій ранку у вівторок.

— От і прекрасно! — потирав руки Валерій. — Виходить, треба негайно виїжджати в Харків.

— Треба, — погодився Туполєв. — От ти і поїдеш.

— А ти?

— А я залишуся тут ночувати. Раптом надійде нова інформація?

— Слухай, Володю, скажи чесно: ти не віриш, що Кулагіна вилетить в Ізраїль з Харкова?

— Чесно кажучи, ні, — похитав головою Туполєв. — Але оскільки в нас немає кращих варіантів, будемо вважати, що усе-таки вилетить саме з Харкова.

На столі Туполєва задзвонив телефон. Він підняв трубку.

Полур’янов уважно спостерігав за виразом його обличчя. Туполєв спершу насупився, немовби силкуючись розчути щось крізь сильні перешкоди, потім голосно запитав: «Чому не переслідували? — потім усміхнувся, кинув: Спасибі, велике спасибі», — і повісив слухавку.

— Ну!? — вигукнув Полур’янов.

— Поздоровляю, Валеро. Їдеш до Харкова. Вчора близько п’ятої вечора білий «Шевроле», точно такий, на який було дане орієнтування, бачили на Харківському шосе на виїзді з міста.

Туполєв прокинувся о шостій ранку від телефонного дзвінка. Голова була ватяною.

— Так, — пробубонів він спроквола.

— Уставай, Володю, — глузливо сказав Валерій.

— А я і не сплю, — збрехав Туполєв.

— Знаємо ми, як ти там не спиш. А я от, наприклад, уже півгодини як стирчу в тутешньому аеропорті. Дуже ділові мужики тут, скажу тобі. Уже розігнав усіх по постах, а сам сиджу п’ю каву — стережу вхід до аеропорту. Квитків на ім’я Коваль поки не продано.

— Ну, пильнуй там. Бувай. Як раптом щось — я тут, у кабінеті.

Туполєв подумав, що добре б іще хвилин п’ять полежати. Він не помітив, як його знову зморив сон.

Наступний дзвінок пролунав по восьмій. Заспаний Туполєв схопив слухавку.

— Так, Валеро, говори!

— П’ять хвилин тому літак злетів, — безбарвним голосом сказав Полур’янов. — Без Кулагіної. І взагалі її тут немає і не було.

— М-да… — протягнув Туполєв, почуваючи, як розвіюються залишки сну. — Тоді повертайся. А що там ще робити?

Через десять хвилин телефон знову задзвонив.

Дзвонили з чергової частини. Ще вночі Туполєв попередив: якщо будуть якісь повідомлення про білий «Шевроле» або про жінку на прізвище Кулагіна чи Коваль, то нехай негайно передзвонюють йому.

— Алло? Володю? — це був старший по зміні, його давній знайомий капітан Болдир.

— Так, я, — скрушно зітхнув Туполєв.

— Уяви собі, твій білий «Шевроле» знайшли.

— Де?!

— Ніколи не вгадаєш. У Петриківці. Це таке містечко за п’ятдесят кілометрів від Дніпропетровська. Сам розумієш, у маленьких містах такі шикарні машини — рідкі гості. Старшина ДАІ ще учора вдень примітив на стоянці біля тамтешньої автостанції цей «Шевроле». А наше орієнтування тільки тепер дійшло до них.

— А номер точно той самий?

— Точно.

За хвилину Туполєв уже дзвонив у довідкову.

Над дніпропетровським аеропортом йшла злива, і на посадку літак не пускали. Туполєв нервувався. Нержин і Іра теж, але старанно це приховували.

За півтори години польоту вони встигли обговорити все. Туполєв довідався, як Іра і Нержин вийшли на Кулагіну. За їхніми словами, вони ще вчора прикинули всі можливі шляхи втечі в Ізраїль і прийшли до висновку, що єдиний імовірний — через Дніпропетровськ. Або через Сімферополь чи Мінськ. Але оскільки рейси з цих міст були значно пізніше, вони вирішили для початку злітати в Дніпропетровськ. Як догадався Туполєв, Нержин та