Читати книгу - "Клуб зразкових чоловіків"

— Так, хлопці, попрацювали непогано, — сказав Стариков. — Шкода тільки, що Андрій підставився.

Стариков помовчав. І за хвилину продовжив:

— Аби остаточно упевнитися в гіпотезі Нержина, я сьогодні оформлю за своїм підписом запит в СБУ. Чи працював Корж у КДБ, і якщо працював, то яку посаду обіймав. Ну а ви, хлопці, дуйте в аеропорт. Сподіваюся, сьогодні ця справа і закінчиться.

Цієї миті у двері постукали.

— Увійдіть, — дозволив Стариков.

— Пане підполковнику, зведена оперативна інформація з міста за неділю, — сказав черговий, вносячи пухку папку.

— Так ми підемо? — запитав Туполєв, підводячись.

— Посидь, Володю, хвилинку, — жестом зупинив його Стариков. — Зараз підете. До літака Кулагіної ще дві з половиною години.

Він швидко пробіг очима кілька аркушів і раптом відірвався від читання, піднявши на слідчих здивований погляд.

— Хлопці, а вашого Коржа вчора того…

— Як «того»?! — Валерій подався вперед. — Коли?

— Опівдні. Знайшли застреленим у машині. Стріляли з браунінга. Вас це ні на які думки не наводить?

— Наводить… — пробурмотів Туполєв.

Після планерки Полур’янов поїхав у райвідділ, по якому проходила справа про убивство Коржа, щоб поспілкуватися з тамтешніми слідчими й експертами, а заразом забрати всі документи. А Туполєв вирушив до аеропорту.

— Майор Кияшко, — відрекомендувався кремезний начальник служби безпеки аеропорту, протягуючи Туполєву міцну долоню. — Чим можу бути корисний? Мабуть, знову хтось мішок наркотиків у Москву везе?

— Ні, у нас інша проблема. Одна особа, підозрювана в трьох-чотирьох убивствах, сьогодні може вилетіти на Кіпр. Ось фото, — Туполєв витяг цілу колоду фотографій Кулагіної.

Майор мимоволі замішувався Діаною.

— Е-е, капітане, добре живеться вам. У нас тут клієнтура — терористи та наркоторгівці, а у вас такі жінки!

— Якщо нам сьогодні поталанить, ви зможете з нею зустрітися.

Кияшко виділив у розпорядження Туполєва вісім співробітників служби безпеки, непримітних хлопців у цивільному. У деяких із собою для конспірації були навіть дорожні сумки, а в двох — дипломати. Туполєв швидко ввів їх у курс справи, і вони миттю зайняли всі ключові точки будівлі аеропорту. Сам Туполєв взявся спостерігати за чергою на митний огляд. Тут Кулагіна пройде обов’язково.

На початку одинадцятої задзвонив телефон.

Нержин крізь сон чув, як Іра взяла трубку.

— Сергійку… — лагідно прошептала вона в саме вухо. — Сергійку, вставай. Маргарита хоче поговорити з нами. Каже, це важливо.

Нержин, який уперше за останній рік порушив свою звичку вставати о сьомій годині ранку, насилу підвівся. У голові тіснилися образи минулої ночі, груди розпирало щастя розділеного кохання, про справи Клубу хотілося думати в останню чергу.

— Послухай, а може, ну їх до біса? Ми ж і так зробили все, що від нас залежить. Обійдуться і без нас.

— Ні, — почувалося, що Іру теж не тішить перспектива кудись їхати, але обов’язок перед редакцією і Клубом був для неї над усе. — Краще швидше впораємося, і тоді вся друга половина дня наша.

— Ну, тоді встаю, — зітхнув Нержин.

Вони похапцем поснідали і вже через двадцять хвилин сиділи в машині.

— Сподіваюся, займу вашу увагу зовсім ненадовго, — жестом запросила Маргарита їх у свій кабінет.

— Річ у тім, що я дзвонила нашим операм. Маю дві новини. По-перше, вбили Коржа. Учора вдень застрелили у власній машині. По-друге, зникла Діана. Виявляється, що у слідства є підстави підозрювати її в убивствах. От із приводу її розшуків я і хотіла звернутися до вас по допомогу.

Нержин зрозумів, що «вся друга половина дня» пропала.

Льова не очікував, що, переслідуючи брюнетку, яка з «Волги» перебралася в білий «Шевроле», він забереться так далеко.

Усю дорогу брюнетка гнала, як божевільна. Лише після восьми годин безперервної гонки по трасі вона дозволила собі зупинитися в невеликому містечку.

Смеркло. Льова зупинився за двадцять метрів від «Шевроле» і став чекати. Удача всміхнулася йому.

Жінка замкнула машину і пішла до придорожної закусочної, залишивши саквояж у салоні. Дочекавшись, поки жінка сховається за дверима закусочної, Льова кинувся до «Шевроле».

Переслідуючи брюнетку, він знав, що не зможе вбити її. Достатньо просто викрасти вміст саквояжа, через рідну Одесу повернутися до хазяїна і віддати йому папери. Льова був упевнений, що хазяїн навіть не згадає про жінку.

Так Льова подарував їй життя.

Він легко відімкнув «Шевроле». Саквояж лежав на задньому сидінні. Льова дістав папку з написом «Аршкришер-Симиреску» і витяг із неї документи. Натомість засунув у папку знайдений у бардачку «Ауді» довідник «Хто є хто».

Уже зовсім стемніло. Льові хотілося додому.

Туполєв повернувся із аеропорту пригнічений. Кулагіна не з’явилася. Його найгірші чекання виправдалися. Утім, він попросив Кияшка залишити людей на постах. Про всяк випадок.

— Судячи з твоєї кислої пики, Володю, Кулагіної і