Читати книгу - "Корсунь козацький"

(НБУ. — IP. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 329—329 зв. — Оригінал(?).)

«Року 1707 мая 11 дня.

Передо мною, Василием Ждановичем, старостою ясне велможного пана корсунским, и при мні, на уряді засівшим Михайлу Григориевичу, войту корсунскому, Данилу, бурмистру, и инних на тот час віри годних людех не мало було.

Денис Олесченко, мещанин корсунский, ставши персоналне, будучи здоровий на тілі и умислу своем, зознал ясне, явне, доброволне в тот цел мовячи: „Мсці, мсці пане врядо. Міючи я от Данила, корсунского жителя, купленое греблю на ріці Сакавиці и сіножати, сим и тим боком річки од греблі лежачие, из байраком понад хатою стоячим, аж до балки, а сіножати кончаются, не допускаючи полю (?) од Стефанового Хмелниченкового грунту. Зачим я тот грунт з доброй своїй волі Хведору Татарченку, жителю стеблювскому, без жадних там належачих поль пахатних за коп десять доброй монети продалем и оние гроши до рук своих от отобравши ретелне от нинішняго часу чинячи сам себе отдаляя, жону и діти и кревние свої, близкие и далекие, их ему, Хведору Татарченку, в вічное владіние продавши, волно ему яко свой власний грунт будет дати, даровати, или кому продати и як хотяй на свой пожиток оборочати“.

Ми прето, вишпомененний урад, видячи предреченного Дениса доброволную продажу и Хведора Татарченка куплю про кріпост при звиклой печати ратушной и старостинской велможного пана корсунского с подписом руки писарской велілисмо виписавши право, потребуючой стороні отдати.

Діялося в ратушу корсунском вишпрописанного року и дня».

(НБУ. — IP. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 309—309 зв. — Копія середини ХVІІІ cm. Внизу документа намальовано два кола, в яких написано «місто печати», а ще нижче запис копіїста: «В подлинном таке: „Микита Паенко Иванович, писар міский, рукою власною“» і «С подлинного сводил иеромонах Иларион». Запис перед документом копіїста: «Купля на грунт Дениса Алексенка, мещанина корсунского, над Сакавицею нижей Педанов».)

«Року тисяча сімсот семого мсця июля З дня.

Перед нами, урадом корсунским, Василием Ждановичом, на тот час старостою корсунским, Стефаном Есифовичом, атаманом городовим корсунским и наказним сотником корсунским, Михайлом Григориевичем, войтом, с притомностю иерея отца Григория Андреевича, на тот час вікарого воскресенского корсунского, Йвана Белогери, значного жителя, и Павла Нестеровского, и много на тот час людей, віри годних, было, ставши учтивий человік, именем Сава Шулженко, житель манджаліевский полку Миргородского а сотні Омелницкой, прекладал тое: „Мої мсці пне вряде. Иж міючи я дідичний и отчистий грунт под містом Корсуном на реці Росі, прозиваемий Шупиковское, то єсть Кирилово, вишше Калгачинки лежачий, на млин способний, которий тепер грунт доброй моей воли и без жадного примусу продаю и вічне легую превелебному гспдну его млости отцу Варлааму Страховскому, игумену мнстра Видубицкого, и всей еже о Хті братиї за певную суму личби литовской талярей сто, од которого кгрунту так я сам, Сава Шулженко, кревниї мої, близкие и далекие, отрекаюся и у вічную же посессию попускаю превелебному гспдну отцу Варлааму Страховскому, которому волно будет, яко своїм власним вічне владіти, дати, продавати, даровати и як хотіти на пожиток обытели стой оний обертати“.

Ми, прето, вишеспеціфикованний уряд, видячи обоїх сторон доброволную продажу и куплю, веліли для ліпшой кріпости сие писмо потребуючой стороні при печати міской корсунской с подписом руки писарской з ратуши видати.

Діялос року и дня вишеписанного».

(НБУ. — IP. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 309 зв. — 310. Копія середини XVІІІ cm. Внизу документа запис копіїста: «В подлиннои підпис таков: „Тимош Мовнан, писар, рукою m[anu]р[горгіа].“», «С подлинной сводил иеромонах Иларион», намальоване коло, всередині котрого написано: «місто печати». Запис перед документом копіїста: «Грунт на Буках от Сави Шупиковщина, купленеє Вар[саамом] Стр[аховским], игуменом видубицким».)

«Року Божого тисяча сімсот семого мсця септеврия 22 дня.

Перед нами, Василем Ждановичом, на тот час старостою ясневелмож(ного) добр(одія?) в полку Корсунском, Стефаном Есиповичом, атаманом городовим и наказним сотником корсунским Василицею, тож наказним судею, Михаїлом Григориевичом, войтом, и много на тот час людей, віри годних, было, постановившися очевисто персоналитер учтивая невіста Палажка Романиха, Кононова невістка, прозиваемая Мазничиха, жителка корсунская, презентовала тое: „Пане вряде. Юж я власную свою отчизну, сіножать против Каменки на том боку Росі лежачую, поміж панской