Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Матусин оберіг 📚 - Українською

Читати книгу - "Матусин оберіг"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Матусин оберіг" автора Світлана Талан. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72
Перейти на сторінку:
слово, яке, як на гріх, застрягло десь усередині.

– Це від мене ви відмовились у пологовому, у Луганську, – порушила тишу Карина.

– Ти… Ти… моя донька? – глухим голосом промовила жінка.

Карина кивнула головою…

Олеся хвилювалася, коли вже стемніло, а Карина ще не повернулася додому. Вона кілька разів пробувала зв’язатися з нею, але в подруги був вимкнений телефон.

– Та що ж це таке?! – бідкалася Людмила Анатоліївна. – Як пороблено: то одне, то друге – усе негаразд! Може, знову Кобцевій стало гірше?

– Чому ж тоді Карина не зателефонувала й не попередила?

– Лягаймо спати, – сказала жінка. – Завтра важкий день, і нам потрібно відпочити. Від того, що ми тут сидітимемо ніч із вилупленими совиними очима, нічого не зміниться.

Жінки полягали, але сон не йшов. Урешті-решт вони почули, що повернулася Карина, і пішли до неї. Дівчина увімкнула світло, дістала з сумки пачку стодоларових купюр, поклала на стіл.

– Тут уся потрібна сума, – сказала вона.

– Де ти була? – спитала Олеся.

– З матір’ю.

– Ти їй… – почала Олеся, але дівчина перебила.

– Так, вона все знає. У нас усе добре. Це мати дала кошти на операцію. Я – щаслива й дуже стомлена. Усі питання – потім, – сказала Карина й пішла до спальні.

Розділ 56

Олеся зайшла до Катерини Захарівни перед її від’їздом.

– Як настрій? – спитала вона.

– Хвилююся! Ніколи не була за кордоном, іноземної мови не знаю. Як-то воно буде?

– Усе буде добре!

– Навіть не знаю, як тобі дякувати за зібрані кошти, – розчулено промовила жінка. – Якби не ти…

– Головне – результат! – усміхнулася дівчина. – А як настрій в Ігоря?

– Збуджений, схвильований, але з такою надією! П’ятдесят відсотків дають лікарі, плюс його надії п’ятдесят – дорівнює ста! Тож повернеться додому на своїх ногах.

– Дай-то, Боже!

– За «швидку» домовилась Ольга Володимирівна, тож вас довезуть до Києва, до самого аеропорту, а там зустрінуть, тому не хвилюйтесь.

Жінка із вдячністю подивилася на Олесю, обняла її, як рідну, поцілувала, подякувала ще раз. Дівчина взяла руку Катерини Захарівни, поклала на її долоню срібний ланцюжок з підвіскою.

– Це – талісман на удачу, щастя та здоров’я, – пояснила вона. – Мені залишила його покійна мама. Тут листочок конюшини з чотирма пелюстками, він мені двічі допоміг, настала черга передати Ігореві. Я впевнена, що він допоможе йому. Ви, будь ласка, не кажіть, що від мене. Добре?

– А що сказати?

– Просто скажіть: від однієї дівчини, яка зібрала кошти на його лікування. Коли повернетесь, то віддасте мені талісман.

– Гаразд. Ігор питав, і не раз, хто збирає кошти. Як ми й домовлялись, я не зізналася, що то ти.

– Скажете синові, що він зможе побачити ту людину, яка зібрала кошти й передала талісман на одужання, після повернення. Я буду зустрічати вас в аеропорту. Присядемо перед дорогою на удачу?

– Так!

…Перед посадкою в літак мати подала Ігорю підвіску, пояснила, що то талісман на удачу.

– І від кого він? – запитав Ігор, вдягаючи на шию ланцюжок.

– Від тієї молодички, що й кошти збирала на операцію.

– То, виходить, що я їй винен? Що ж, якщо все буде добре, то після повернення доведеться з нею одружитися!

Катерина Захарівна поглянула на сина. Було не зрозуміло, чи то він пожартував, чи сказав серйозно – Ігор був занадто збуджений і веселий.

– Ловлю на слові! – усміхнулася жінка. – Молодичка нас зустрічатиме в аеропорту, коли повернемось. Дивись мені, щоб сам не йшов, а біг по трапу!

– До молодички?

– До неї, синку, до неї!

…Та осінь була для Олесі схожа на весну. У дівчини завжди весна була сповнена надій і нових планів, а осінь – час суму, але тієї осені дерева оголялися, а надії оживали, росли з новою силою. З короткого повідомлення Катерини Захарівни Олеся дізналася, що операція пройшла успішно й Ігор на реабілітації. Карина перебралася до будинку своєї матері й почувалася добре. Для неї осінь також була сповнена надій: Валентин мав прийти у відпустку на цілий місяць. Одне тривожило: війна не кінчалася. Олеся згадувала розповідь Ольги Володимирівни про те, що минулої зими «павучки» вірили, що біла тканина вже не знадобиться, бо до зими війна закінчиться, а вона не кінчалась. І невтомні «павучки» знову збирали білу тканину, готуючись до зими, коли техніку треба буде приховувати білими маскувальними сітками.

Олеся чекала Ігоревого повернення. Вона була впевнена, що хлопець відновить не лише фізичну форму, а й психічну. Дівчина щиро вірила, що мамин талісман обов’язково допоможе Ігореві одужати, а їм – порозумітися. Вона рахувала дні до його повернення в Україну, і щодня мудра осінь дарувала їй ще більшу надію…

Олеся дочекалася прибуття літака. Вона стояла біля великого вікна аеропорту й спостерігала, як небесний велетень «Боїнг» гучно приземлився, зробив пробіжку злітною смугою й зупинився. Серце калатало нестерпно, розривало від хвилювання груди. Дівчина так давно не бачила коханого, що якихось півтора місяця здалися цілою вічністю. Зараз ця вічність має скінчитися для того, щоб Олеся змогла його обійняти, бути завжди з ним. Іншого варіанту дівчина не допускала, хоча позитивним думкам було нелегко боротися з протилежними. Олеся пішла до виходу, щоб не пропустити прибулих пасажирів.

Вона здалеку побачила Ігоря, і мурашки побігли по шкірі. Він ішов своїми ногами! Спираючись на милицю, шкутильгаючи, але йшов самостійно! В Олесі тремтіла від хвилювання кожна клітинка тіла. Здавалося, ще мить – і її тіло розірветься, розщепиться на молекули так, що не зібрати. Вона кілька разів глибоко вдихнула й зробила невпевнений крок уперед. Їй хотілося бігти щодуху, повиснути на шиї коханого, цілувати його до нестями, плакати, сміятись одночасно, казати, як вона кохає його і як довго чекала на сьогоднішній день. Вона стрималась і вже впевненими кроками пішла назустріч своїй долі.

– Мамо, ти мені обіцяла показати ту молодичку, яка про мене подбала, – нагадав Ігор.

– Так, я не забула. А ти пам’ятаєш, що мені пообіцяв?

– Так то ж я пожарт… – промовив він і осікся, побачивши перед собою Олесю. – Так то ти…

– Так, Ігорю, то була я, – сказала Олеся, бо чула розмову. – Я знайшла клініку, про все домовилась, зібрала кошти, і талісман також я тобі передала.

Вона дивилася в його очі, рідні, знайомі до болю, найкращі, найкоханіші, і… чекала. В Ігоревих очах вона побачила ніжність і вдячність. То був погляд не зневіреної людини, а закоханої.

– Я обіцяв мамі після повернення одружитися з

1 ... 71 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Матусин оберіг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Матусин оберіг"