Читати книгу - "Все буде добре"

Олександр кивнув на три порожні банки з-під енергетика на столі.

– Та я вже себе так накрутив, що одним чаєм не заспокоюся.

– Що робиш? – жінка спробувала глянути на екран ноутбука, але чоловік опустив його.

– Нудну, абсурдну й абсолютно не цікаву роботу.

– Ти якийсь злий став останнім часом, – надула губки Марія та сіла навпроти, поклавши голову на стіл і дивлячись на нього.

Так вона нагадувала кота, який чекає, поки його почухають за вушком.

– Не злий, а втомлений. Центральне керівництво вимагає результату, а справи не йдуть так швидко, як на папері, – Олександр відкинувся на бильце крісла. – З фондом «Усинови дитину – порятуй країну» виникли юридичні труднощі. У країні інфляція з опозицією загрожує владі масовими акціями протесту та соціальними бунтами. Прокуратура знову щось шукає в наших рахунках. Та й конкуренти не дрімають, – він задумливо усміхнувся. – Хто б міг подумати, що насправді тут така конкуренція. Усі всім хочуть горлянку перегризти.

– Паскудно… – погодилася Марія й вухом притулилася до столу.

Її розпущене волосся губилося між канцелярським приладдям, перетворюючи жінку на частину інтер’єру. В Олександра з’явилося бажання занурити долоню в це розпущене волосся й розчесати його, повільно пропускаючи крізь пальці, але він стримався. Нарешті Марія підняла голову та піднялась сама.

– Гаразд, тоді не заважатиму, – чомусь винувато усміхнулась вона й рушила до виходу. Біля дверей жінка обернулася. – Зовсім забула, чого заходила. Я розбирала старі речі й знайшла одну штуку. Думаю, тобі буде цікаво. Надіслала на електронну пошту. Глянеш, як матимеш час.

– Обов’язково, – кивнув Олександр, і Марія вийшла з кімнати.

Чоловік підняв екран ноутбука і втупився в нього. Там була фотографія його улюбленого ресторану, у якому за одним столиком сиділи Ігор Жатек і Марія.

Це трапилося минулого тижня. Віталік відвіз його до ресторану, поставив авто на розі вулиць та просто показав пальцем. Олександру знадобилося кілька секунд, щоб виділити серед кількох клієнтів закладу тупих охоронців Жатека, а потім – і самого директора «Інстер Банкін Груп». На ідентифікацію його співрозмовниці пішло більше часу.

– Це що, Марія? – здивовано вигукнув він.

– Так, Марія, – спокійно підтвердив Віталік, дістаючи з чохла фотоапарат і роблячи кілька знімків.

– Але що вона там робить? – схопився Олександр.

– Поняття не маю, – відповів Віталік, фокусуючись на колючій посмішці Ігоря Жатека. – Але це вже третя їхня зустріч за останні два місяці. Принаймні з тих, що я знаю.

– І ти повідомляєш мені про це лише зараз?

– Я хотів пересвідчитись, що це не випадковість.

Олександр Шипалко міцно стиснув кулаки. Якщо це мурмило хоча б пальцем… Марія розсміялась із якогось жарту. Жатек також оголив зуби в посмішці. Олександр розслабив руки. Вона не здавалася заручницею. Місце було відкритим, день, багато людей навколо. Ні, їй не загрожувала небезпека. Принаймні від Ігоря Жатека. От тільки… Нащо їй знадобився цей мудак? Які в них можуть бути спільні питання?

– Будемо щось робити? – перервав роздуми Віталік.

Відкрите місце. Багато людей. Ресторан, у якому завжди вечеряє директор банків «Альвеа». Жатек мав знати про це. Як і припускав, що хтось точно розкаже про його бесіди з Марією. Припускав чи хотів цього?

– Ні, – відповів Олександр, і останні емоції покинули його тіло. Тепер працював лише мозок. – Ми не робимо нічого. Простеж за Марією, однак не світись і не роби нічого. Якщо такі зустрічі будуть повторюватись, то фіксуй це, але, повторюсь, не втручайся!

Віталік здивовано підняв брови:

– Я, звісно, не лізу у ваші справи, зрештою, ви тут бос, але це по-дурному. Наш конкурент отримує інформацію від вашої… – Віталік раптом зрозумів, що не може підібрати визначення Марії в житті свого шефа. І це його розізлило. Від цієї жінки просто віяло проблемами. – Це неправильно! – нарешті випалив він.

– Я повторюю, – холодно відповів Олександр. – Марію не чіпати. Обмежити їй доступ до бухгалтерії, бази даних, документації, не обговорювати роботу в її присутності. Але не втручатись. Ясно?

Віталік міцно стиснув кермо.

– Я питаю, ясно? – перепитав Олександр.

– Ясно, ясно, – огризнувся водій і завів автомобіль. Машина рушила.

Ресторан зник за будинком, але Олександр продовжував дивитись у вікно. Які б цілі не переслідувала «Інстер Банкін Груп», але в засобах вона себе не обмежувала. Після минулорічної атаки на «Альвеа», коли вони хотіли викрасти Марію, відбулося ще два наїзди. Щоразу вдавалось в останній момент усе виправити. Але якщо Жатек вирішив так показати Марії ненадійність «Альвеа»… Що ж, у нього могло це вийти. Класичне: «Працюйте на мене, а я захищу вас і те, що вам дороге»? Затертий хід, але він міг спрацювати.

Олександр закусив губу. Паскуда. Не ховається – хоче, щоб його план побачили. Хоче, щоб «Альвеа» знищила Марію як небезпечний елемент. Шипалко зиркнув на Віталіка, який повністю сконцентрувався на дорозі. Той розкаже керівництву в Америці. Зрештою, така його робота – контролювати свого шефа. А що скажуть зверху? Зрозуміють його мотивацію? Чи приймуть рішення? Олександр повернувся до вікна. Калейдоскоп міста зливався в одну пляму.

Сєрий нахилився і щось сказав своєму начальнику. Ігор Жатек кивнув і налив ще вина собі та своїй супутниці. Він промовив якийсь тост, і келихи зітнулись. Марія випила до дна та усміхнулась. Її очі блищали. Автомобіль, що ховався в кінці вулиці, завівся й рушив. Боковим зором Жатек