Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара 📚 - Українською

Читати книгу - "Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара" автора Євген Стеблівський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 100
Перейти на сторінку:

— Вістовий утік! Скоро тут будуть «краснопузі»!

Вдалині випливали з сутінок кудлаті вершники. Тачанки Махна відходили до Тального. Насилу Рудь знайшов Батька…

* * *

… Поранений Махно важко зійшов з тачанки. Зовсім невисокого зросту, носив високу, смушеву, схожу на генеральську папаху, чоботи на високих підборах, темно-синє козацьке напівгаліфе, при шаблі й револьвері — то й зріст його не впадав в очі. Увагу ж привертав гострий погляд холодних, чи то синіх, чи темних очей. Колір їхній рідко бував один і той же, а в хвилини небезпеки очі у Махна ставали й зовсім стальними, сірими. Жорстка складка навколо губ, виснажене бліде обличчя. Довге, аж до плечей, волосся. Коли був у доброму гуморі, його сині з хитринкою очі все’дно світили силу волі і твердість. На вигляд мав років тридцять — сорок, точніше не скажеш.

Долоня його була міцна й жорстка, в ній відчувалась велика сила. Кажуть, що у Батька залишилась одна легеня — після туберкульозу в Бутирці.

Коли Махно заговорив, Максима вразив незвичний голос — високого тембру, співучий, з нежданими переливами.

— Ну шо ж. Добре, що знайшли мене. У вас чорний прапор — і у мене! І ворог у нас один! Про Пархоменка знаю. Добре! Порубалі весь штаб чотирнадцатой арміі! Начальник штаба вже взял єго сумку. В нєй є пісьмо от брата, дуже цікаве… Ти — Рудь? Цвєтковскій казав мнє. Жаль, шо остальні ваші атамани нерозумні. Давно надо було рубать всім вмєстє і красних і бєлих, не пустили б нікого в Україну!

Махно примружив очі від болю. На знак руки до нього підскочив ад’ютант, допоміг сісти в тачанку.

— Нічого, заживе, як на собаці. Чєтирнадцать ран, три клінічні смерті от тіфа… Селяни самі могли б управлять Україной бєз Скоропадского і Вінніченка. Тє только грались в ігри, пока всьо нє просрали… Хлопци вам поможуть освоіться. Ось Льова поможе. Хорошо, шо прийшли разом, большевіков біть — краще!.. В дєвятнадцатом году Красная армія целими дівізіями переходила на нашу сторону… Пєрвая і Вторая конная думаєт. Люди давно розуміють, шо більшовики несуть зло! Ми повинні поднять сотні тисяч красноармєйцев. Мілліони селян! Ми верни своїй ідеї — і будем битися до останнього! В добрий час, хлопци!

Розділ 2
Війна

Мама колись казала Рому, що пташка завжди приносить від рідних вісточку. «Якщо синичка стукає дзьобиком в віконце, — значить, ти подзвониш, чи листа принесуть, або приїде хтось із рідних». Зараз він відпочивав удома, в Звенигородці — взяв на роботі відпустку. Материні слова згадав за сніданком, бо в вікно билась мала пташина. Жорстка робота вчила: нові відтінки, чуття, поведінка й навіть незвичний жест, раніш не притаманний чоловікові — несуть важливі реляції. Світ розповіда тобі щось, застерігає на доступній йому образній мові. І його треба слухати. Чути, навіть якщо нове ти ледь помітив. Навіть якщо тобі ввижалось. «Розумні ті люди, що стережуть нюанси» — вчив Рома знайомий ейчар Саня Суворов. «Тут нема нічого спільного з забобонами, хоча — може і є, хто знає…» Він раптом згадав степ дивного кольору, чорні вершини й сліпучо-білий спалах блискавки в темному небі. Звідки? То був якийсь сон. А чи дивні карти, які принесла вродлива жінка?

Він допив молоко і ввімкнув телевізор. У новинах показували якусь війну з танками. Оператор знімав уривками, камеру трусило від вибухів. Йшли вуличні бої за мерію. Ось і місто, вулицями бігли вояки з автоматами. Місто здалося Рому… знайомим, — знайомі вулиці, знайомий міст і дім — на даху зі снайперами… Раптом його наче вдарило струмом: це був дім Владки, перший на тому березі річки!

Картинки на екрані швидко змінювали одна одну. Ось міст, перегорожений бетонними плитами. БТР із озброєними людьми на броні. Танки в бузкових парках. «Вісточка!» — ошелешено подумав Ром: тривожний перестук в домашнє вікно.

Спочатку він цілу годину пробував додзвонитися в придністровську фірму. Телефон Владки не відповідав, інші номери також мовчали. Зв'язок з Бендерами, схоже, знищили. Ром налив собі чашку кави й відсипав тютюну до люльки. Думай! За час роботи в журналістиці він став більш прагматичним. Кинути все і мчати до Владки — не дуже розумно. Куди? І, головне, — навіщо? У неї давно вже є хтось, й для себе вона живе добре. В тім, що є, Ром просто не сумнівався.

Але тільки зараз він зрозумів, що і вступ до університету, і цікава робота, і подружки-моделі — все мало й інший стимул: доказати, що в цьому житті він не лузер. Собі — і їй. Владка потрібна йому навіть далеко, й навіть якщо вона з кимось іншим. Знати, що з нею можна зустрітись. Хоч зрідка хвастнути перед нею подружкою «з ногами від шиї» або новою машиною й — бачити в її очах захоплення й заздрість. А вночі вкрасти її з хмільної вечірки чи батьківського дому й — завезти до теплої річки. Де знову відчути себе шістнадцятирічним «без башні»…

Так вже було не раз і не двічі. Вони мали особливу спільність стосунків, міцну ниточку розуміння, яка зв’язує теплом людські душі, хоча в щось більше обоє віри не мали.

І потім йому набридла вся ця суєта навкіл грошей. Чорт забирай, послати б усіх до біса, приїхати з «калашниковим» до її дому, врятувати життя, а тоді відвезти до церкви і обвінчатись. Або щось у цьому сенсі. Заради неї можна відомстити за Батьківщину або прийняти яке-небудь мусульманство. Уява дістала злого румуна, який рве блузку на грудях Владки — й отримує здоровенного копняка від нього, від Рома. Чому саме румуна — не міг точно сказати.

Зараз, дивлячись на знайомі будинки й вулички на екрані, тремтіння камери, вибухи, на стовпи пилу й руїни, він зрозумів, що повинен знайти Владку. Що боїться за неї, боїться втратити її зовсім. Що хоче дивитися в її очі…

… За дві години, зібравши нашвидкоруч у сумку

1 ... 70 71 72 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара"