Читати книгу - "Карпатський капкан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Надо звонить на коммутатор «два ноля шесть». Команда «Закат»! Надо звонить! Мы накроем здесь всех, и никто ничего не поймет! И эту машину накроем в первую очередь!
Крижень заперечливо покивав:
— Ви зараз тут наробите справ, а мені потім розгрібай, а я так цього не люблю, — і до капітана: — Зараз підеш зі мною, перевіримо, що там, — до інших: — А ви тут не смикайтеся, ми розберемося, тоді будемо вирішувати, що робити.
— И так все ясно! Коммутатор «два ноля шесть»! Команда «Закат»! — не вгавав Сербін. — Нельзя их выпустить из города!
— Синки! Я вам зараз дам такий закат, що в очах світанок засвітиться, що до кінця життя під себе бібками будете ходити! — перейшов на крик. — Мій наказ: усім сидіти й чекати моїх наказів! Крок вліво, крок вправо — повідриваю ноги!
Крижень рвучко розкрив дверцята шафи й вийняв загорнуту в сукно снайперську гвинтівку. Підійшов до вікна і оглянув через оптику площу, посольську машину, Хелен, Ернесто, котрі стояли поруч з авто. І сказав голові, передаючи гвинтівку:
— Прикрий, раптом що…
Голова поволі розвернувся зі стільцем, поклав зброю на підвіконня й зазирнув у приціл. Крижень глянув на лейтенантів, Трохимовича, підморгнув йому, мовляв, старий, дивись тут мені за порядком. Той коротко кивнув. Крижень з Івченком вийшли з кабінету.
На площі ревіла музика, люди пританцьовували, розважалися, хто як міг. Крижень знайшов Хелен і Ернесто біля посольської машини. Охеда до нього протягнув обійми для привітання, але Крижень відштовхнув його й до Хелен, крізь зуби:
— Хто сів у машину? — і до Ернесто, що все ще в доброму гуморі намагався їх сфотографувати — Курва з Монмартру! Прибери фотоапарат!
Хелен зблідла й з тривогою в очах пробігла поглядом по натовпу. Івченка миттєво блокували якісь люди. Вона з благанням у голосі звернулася до Крижня:
— Я забираю своє, просто повір мені. Я не спричиню вам ніякої шкоди….
— О-о, мадам розмовляють українською?.. А я все думаю, чому «падарункі», а не «подаркі»?.. І конем від тебе тхнуло вранці… Мені пояснень не потрібно. Мені потрібно те, що в машині. Ти ж розумієш: мене не зупинить ваш дипломатичний статус… — і враз відчув на хребті дуло пістолета, озирнувся й побачив Рудого. — Василю?! Оце так конспірація!.. Я б ніколи не подумав…
— А тут і думати не треба, — заявив Рудий. — Роби, що скажу, і все закінчиться тихо-мирно. У нас все під контролем.
— Це ти так думаєш. Наробите дурниць — невинної крові проллється… Твою макітру першою прострелять — он з того вікна. А я так цього не люблю — чужих мізків на своєму одязі.
Показав очима на кабінет Мирона Микитовича. Рудий примружив око, пригледівся: у вікні, на яке вказав Крижень, виднівся снайпер. Хелен, озирнувшись, теж побачила стрільця.
— Ціхо, вуйку, ціхо, не кашляй… — сказав Рудий заспокійливо. — Ми не з порожніми руками. Пропонуємо достойний обмін. А потім ти виводиш нас з міста, відпускаєш. І ми розходимося…
— Це жарт?
— Ой, пане Степане, ми своє віджартували… Ми пропонуємо німецьку агентуру усього району в обмін на виїзд машини. Ти ж за зрадниками все життя полюєш.
— Що ж ви таке вивозите, якщо своїх колег здаєте? — здивувався Крижень. — Навіть ти розкрився… А міг ще довго водити нас за носа…
— «Свої» давно на деревах гойдаються… — пхинькнув. — А «твої» всі ось тут… — кинув під ноги чохол від цимбалів.
Хелен, стривожено облизуючи губи, як останній аргумент, сказала:
— Я хочу врятувати свого батька. Ми загубилися ще в сорок другому… Крижню, в машині — мій батько. На все інше плювати. Допоможи…
Крижень здивовано свиснув і, помітивши в неї на шиї свій хрестик, з ваганням:
— Дай хоч глянути, чим торгуєш.
Він нахилився до чохла й розгорнув горішню папку… з фотографією голови. Перевів погляд на Рудого. Той покивав, мовляв, ось таке буває…
У кабінеті голова, геть упрівши, зосереджено дивився в оптичний приціл і намагався зрозуміти, що ж це таке відбувається біля машини. Рудий про щось сердито говорить із Крижнем. Марі й Ернесто чи то розгублено, чи то перелякано, дивляться на них. Голова витер з чола піт. Надто багато народу сновигає довкола… Враз Крижень нахиляється, натовп ніби розступився, й видно, що той відкриває чохол від цимбалів. Перебирає якісь папки. Переводить погляд спочатку на Рудого, той до нього киває, а потім — на вікно, де сидить снайпер, і з докором похитує головою. Мирон Микитович гарячково вишукує прицілом причину цього покивування… й раптом виловлює в стопці папок знайому течку зі своїм прізвищем на ній, що написане по-німецьки. Його палець кілька разів сіпається на спусковому гачку… Він забирає палець і важко осідає.
Крижень, побачивши досьє голови, лається крізь зуби, зиркає на вікно й сичить:
— А щоб тебе, хрін безногий, чорти дерли!.. — до Рудого: — Беру! Домовилися. Їдьте до бісової матері. Я вас виведу. Але тут є кілька психів — маю заспокоїти їх, аби не наламали дров.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карпатський капкан», після закриття браузера.