Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Маленький Бізон 📚 - Українською

Читати книгу - "Маленький Бізон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маленький Бізон" автора Аркадій Фідлер. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 93
Перейти на сторінку:
їх зустріли?

— Пам'ятаю.

— Будь готовий. Зараз поїдеш туди з розвідниками.

Нас ще питали про Ракстона, але ми нічого не могли сказати, окрім того, що американець зараз перебуває в таборі ворон. Вождь віддав накази, і всі пішли до своїх наметів. Міцний Голос з розвідниками поїхав з табору, інші воїни посилили варту біля коней на пасовиську. Але життя в таборі ішло, як звичайно. Ніхто мені не дорікав. Навпаки, ровесники оточили мене, і довелося розповісти їм про хлопців окотоків. Мимоволі я знову відчув себе героєм.

Розвідники підтвердили, що табір ворон — близько від нас. Перше ніж настала ніч, ми загнали коней до невеличкої загорожі, збудованої біля самого табору, а найкращих мустангів кожен прив'язав біля свого намету. Біля нашого стояли троє коней — батьків, братів і мій буланий. Міцний Голос і я мусили стерегти їх вночі, а батько пішов з воїнами, які стояли на варті за табором.

Ми сторожували по черзі: першу половину ночі я, другу половину — Міцний Голос. Я стояв біля намету, тримаючи в руці лук. Коні були так близько біля мене, що я міг до них доторкнутися. Разом зі мною вартував і пес Пононка, який лежав біля моїх ніг. Нічого особливого не трапилось. Коли я вичитав з зірок, що вже минула перша половина ночі, я збудив брата, а сам ліг спати.

Мене зразу зморив міцний сон. Та через деякий час я прокинувся, бо хтось шарпнув мене за руку.

— Вставай, швидше! — почув я шепіт Міцного Голоса.

— Що сталося?

— Не забудь свій лук і стріли, — додав брат і зник.

Я тихенько покликав Пононку і вийшов з намету. Зірки змінили своє розташування. Наближався світанок, хоча було ще зовсім темно.

— Прислухайся добре, — тихо наказав мені брат.

В таборі, як звичайно, чути було різні звуки. То гавкне якийсь пес, хоч усіх собак наказали прив'язати в наметах, то заворушаться коні. За хвилину десь здалеку долинуло приглушене, протяжне виття койота.

— Нема місяця, а койот так протяжно виє, — шепнув мені Міцний Голос. — Це дивно.

Таке ж виття лунало на пагорку, по той бік табору.

— Це щось неприродне, — буркнув брат.

Наші вартові перемовлялися між собою інакше. Мабуть, якісь чужі люди подавали одне одному знаки. Я схвилювався.

— Може б, побігти, попередити наших вартових? — запропонував я.

— Навіщо? — заперечив брат. — Вони чують так само добре, як ми. Краще будемо вартувати намет, бо ті ще можуть вдертися до табору.

Я не боявся, але мені було якось недобре на серці. Пононка стояв біля мене, я простяг руку й погладив його по голові. Пес неодмінно відчув би присутність когось чужого і несамовито б загавкав. Ми намацали коней, намагаючись щось угледіти в темряві. Тим часом виття койотів змовкло і залягла глибока тиша. Може, це все-таки були справжні звірі?

Раптом гримнув постріл десь біля загорожі з кіньми. Я здригнувся від несподіванки. Всі собаки в таборі тривожно загавкали. Ще не відгриміла луна в долині, а вже розітнувся новий постріл, за ним ще кілька. Стрілянина швидко вщухла. Гримнуло кільканадцять пострілів, прокотилася луна, і знову залягла непорушна тиша, — аж дзвеніло у вухах.

— Що це було? — допитувався я у брата.

— Це наші стріляли. Мабуть, окотоки хотіли підкрастися до коней. Треба пильнувати, бо можуть прийти й сюди.

Постріли переколошкали весь табір. В наметах знявся рух. Стривожена мати вийшла до нас і стала поруч. Небо вже посіріло на сході. Наближався світанок. Навколо панував непорушний спокій.

Коли розвиднілось, вождь вирядив найкращих воїнів у розвідку, а всім іншим заборонив поки що виходити з табору. Незабаром розвідники вичитали із слідів, що сталося вночі. Це справді були ворони-окотоки. Численний їхній загін підкрався до загорожі з кіньми, але, наляканий пострілами наших вартових, утік.

В цей час інший, менший загін ворон підкрався до табору з другого боку. Постріли й тут попередили нападників про нашу пильність. Другий загін теж відмовився від нападу і повернув назад.



Того ж дня ми згорнули табір і вирушили на північ. Місцевість була ненадійна, поблизу — небезпечні сусіди.

Я переживав страшний розпач. Події двох останніх ночей ніяк не могли вміститися поряд у моїй хлоп'ячій уяві. Щира дружба з хлопцями окотоками, яка народилася однієї ночі, та напад їхніх батьків, які наступної ночі хотіли нас обікрасти і повбивати — плутали нитки мого досвіду. Весь світ моїх почуттів наче перевертався догори ногами.

Я повернув коня і поїхав поряд з братом.

— Міцний Голосе! — пробурмотів я пригнічено. — Що це буде?

На його обличчі теж був вираз розпачу.

— Не знаю, що буде.

— Невже знов війна з ними?

— Коли поженуться за нами — буде війна.

Дві гіркі сльози набігли мені на очі, але я не дав їм впасти.

— Тримайся! — нагадав мені брат хрипким шепотом. — Будь мужній!

— Я не хочу війни! — аж затрусився я… — Не хочу, щоб у них стріляли… Цей

1 ... 70 71 72 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленький Бізон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маленький Бізон"