Читати книгу - "Пасажири вільних місць"

Якийсь час Карен ще сподівалася, що дитина в неї під серцем збудує для них з Йоганесом місток до іншого життя, такого, як має бути в подружньої пари, і день їхній сповниться злагоди й корисної праці. Але й цієї надії вона тверезо й хутко зреклася. Йоганес добачав у ній тільки літню жінку, вдвічі старшу за себе, що — сміх та й годі! — збирається знову родити дітей.

Тоді Карен твердо надумала собі, що він повинен зійти їй з дороги.

Вона і в голову не покладала вступитися йому; хутір належав їй, тут господарювала її родина з діда-прадіда. А Йоганес був зайда: як він уліз сюди, так його треба й вигнати.

Але Йоганес зовсім не хотів, щоб його виганяли, і вони стали змагатися за владу на хуторі. Він водно потребував грошей на виїзди до міста і не мав уже стриму в своїх вимогах. Здавалося, що Йоганес напосівся якнайшвидше пустити за вітром хутір, відчуваючи, що однаково не зуміє на ньому вдержатися. Він мав на своєму боці закон, а Карен — наймитів, що слухались тільки її. Навіть як він велів запрягти йому підводу, наймити зверталися до господині, щоб вона потвердила наказ.

Та й уся округа стала на її бік. Йоганес був зайда, паразит, і як Карен відвернулася від нього, громада знову прийняла її до себе і всіляко підтримувала.

Сини теж не зналися з матір’ю, відколи між ними став Йоганес, та якось у неділю вони всі троє приїхали додому, ніби наперед змовилися. Сусіди Карен Бакегор розповіли їм, що діється на хуторі, і вони, певне, вирішили підтримати матір у її намірах. Вітчим був дома, як приїхали сини, але вони не привіталися з ним і навіть не глянули в його бік. Походжаючи по кімнатах, вони розмовляли з матір’ю так, наче, крім неї, в хаті нікого й не було. Йоганес не тямився з гніву й не міг того приховати, а сини ніби аж хотіли, щоб він дав притоку до бійки. Однак він стримався, вийшов з хати й звелів запрягти підводу.

Карен дивилася, як він виїздив з подвір’я, але вже не хворобливим поглядом, як перше, не було в ньому колишньої неприродної собачої відданості. Вона тепер ненавиділа Йоганеса так, як ненавидять селяни того, хто несе руїну. Сини помітили це і зраділи.

Вони почали гуртом радитись. Минулого сини не торкалися: вважали, що не мають права судити свою матір, і їй теж не спало на думку виправдуватися перед своїми дітьми. Вони разом міркували, що можна і треба зробити. Закон був на боці вітчима, але ж ніхто не міг заборонити їм якнайдужче прикрутити його. А що він гарячий і нестриманий, то напевне колись зірветься, ось цим і слід скористатися. Домовились, що двоє менших синів розрахуються з роботи й повернуться додому до матері. Тепер не годилося залишати хутір на саму неї.

Йоганес нічого про те не знав, аж поки сам побачив, як сини Карен Бакегор у робочому одязі пораються на подвір’ї. Йому взагалі тепер нічого не казали, не питали його думки й не вважали за потрібне обмірковувати з ним хутірські справи. Його усунули від усього, просто не помічали на власному хуторі, як і в цілій окрузі, і цим догодили до сказу. Та дарма було лютувати, бо ніхто йому не відповідав, ніхто навіть не бажав його слухати.

Якось він, осатанівши, що до нього не озиваються, прискочив до Карен і копнув її. Але не зміг пробити тієї мовчанки. Ані слова не кажучи, сини схопили його, повели з хутора на крутий морський берег, прив’язали там до колоди, що її викинуло море, й пішли назад до своєї роботи. Йоганес дав зв’язати себе, бо з того, як цупко сини його схопили, відчув, що вони були б раді-радісінькі, коли б він став пручатися.

Після цього Йоганес зовсім перестав триматися домівки, часом не вертався й на ніч, а рахунки велів посилати на хутір. Карен не могла відмовитися від сплати. Так тривало, без якихось особливих змін, аж поки в неї знайшлася дитина.

Після пологів Йоганес довго взагалі не з’являвся, і ніхто не жалкував за ним. Карен, хоч яка була здорова, оклигувала поволі, роки давалися взнаки. їй довелося три тижні пролежати в постелі, потрібен був цілковитий спокій. Аж як вона подужчала і нарешті підвелася, Йоганес вернувся додому.

Карен саме лягла спочити й годувала дитину, коли він притарабанився з двома такими ж п’яницями, як сам. Сини її пішли до моря відтягти далі на берег човна. Хоч який Йоганес був п’яний, а відразу помітив, що їх немає дома. Непевною ходою він поминув світлицю й рушив просто до спальні своєї дружини. В дверях він спинився, хитаючись, блідий з ненастанної пиятики й безсонних ночей, аж гидко було на нього дивитися.

— Я приїхав з товаришами, — сказав він, показуючи рукою в глиб світлиці. — Вставай, даси нам щось перекусити.

Карен не озивалася, тільки зневажливо дивилась на нього.

— Ти що, оглухла? — крикнув він роздратовано.

Клямка вислизнула йому з руки, і двері грюкнули об стіну. Йоганес боком ввалився до спальні.

Карен усміхнулася.

— Бісова віро! Ось як торохну тебе цими дверима, то миттю перестанеш сміятися! — закричав він.

І справді зняв двері з завісів і пошпурив ними в дружину на ліжку. Карен звела руки й коліна, захищаючи дитину, і мимоволі зойкнула.

— О, таки озвалася! — крикнув Йоганес і глузливо передражнив її зойк. — Змогла розтулити пащу, га?

Ту мить зайшли сини, — служниця збігала по них на берег. Побачивши їх, Йоганес принишк; він почув, що приятелі гуркочуть на подвір’ї підводою, й спробував чкурнути до них.