Читати книгу - "Чоловіки під охороною"

— Ходімо, — каже жінка. — Зараз я все з’ясую.

І вона, розмахуючи батогом, широким кроком простує до вітальні. Я йду за нею.

Нашим очам відкривається несподіване видовище. Дівчина з пухнастим білявим волоссям лежить гола долілиць на канапі й уткнувшись обличчям у куток, плаче.

— Що з вами, Одрі? — питає Гельсінгфорс.

— Цей тип, — відповідає Одрі, підводячись і показуючи на мене пальцем, — намагався мене зґвалтувати.

Я з обуренням кричу:

— Неправда!

В Одрі все фальшиве: голос, очі, плач, поза, нагота. Дівчина нагадує третьорядну актрису, яку режисер марно намагається примусити ввійти в роль. На зґвалтовану вона анітрохи не схожа.

— Одрі, — байдужно каже Гельсінгфорс, — перестаньте скиглити й розкажіть мені все до ладу.

Але Гельсінгфорс грає теж погано. Надто вже вона холоднокровна.

— Це чудовисько… — белькоче Одрі.

Я мовчки скрегочу зубами. Все в неї фальшиве — слова, інтонація…

— Це чудовисько, — провадить Одрі, — накинулось на мене, тільки-но ввійшло до кімнати. (Як це правдоподібно!) На щастя, я вирвалася від нього, схопила револьвер і запропонувала йому вийти.

«Запропонувала»!.. Та вона ще й уміє шляхетно розмовляти!

Я не витримую:

— Все це від початку до кінця неправда.

На жаль, я проказую ці слова, а не викрикую. Тому вони звучать непереконливо. Я теж погано граю. Мабуть, через те, що заражаюсь посередньою грою своїх партнерок.

Гельсінгфорс повертає до мене правий бік обличчя, розмахує батогом, наче погрожуючи неугавному собаці, а тоді, не підвищуючи голосу питає мене:

— Ви все сказали?

— Ось бачите, — каже Одрі, скиглячи, — він зірвав з мене трусики й ліфчик!

Вона показує пальцем на розкидані по дивану «речові докази» й револьвер серед них. Я з полегкістю завважую, що Гельсінгфорс хапає зброю, замикає її в шухляді нічного столика й, сховавши ключа в кишеню, знову стає перед Одрі. Її висока, плечиста постать затуляє від мене мою «жертву», і я ступаю крок убік. Але ближче не підходжу. Я майже певен: якщо я знову розтулю рота, Гельсінгфорс не завагається дати мені ляпаса.

— Як ви гадаєте, — питає з приголомшливим спокоєм Гельсінгфорс, — чому Мартінеллі порвав бретельки на вашому ліфчику?

— Думаю, він хотів подивитись на мої перса, — відповідає Одрі, потуплюючи очі.

Гельсінгфорс регоче й величезним пальцем тицяє в крихітні перса Одрі.

— Ви жартуєте, люба! Там нема на що дивитись!

І знову регоче. Тепер вона принаймні природна. Глумливість пасує їй більше, ніж байдужість. І раптом Гельсінгфорс бере з канапи ліфчик, підносить його собі до носа й нюхає.

— Я так і думала — ви брешете! — грізно каже вона.

— Гільдо!

— Брешете, стерво! Цей ліфчик не пахне потом. Жінка, щоб ви знали, пітніє, коли її намагаються зґвалтувати. Передусім зі страху. А ще через те, що вона відбивається. Ви брешете й брешете мені! Ви були проти приїзду сюди Мартінеллі, а коли я на вашу думку не зважила, ви вирішили будь-що цьому перешкодити. Гаразд. Я вас провчу, як мені перечити. Ви гола, і я зараз же з цього скористаюсь.

— Ні, ні! — кричить Одрі, вибалушивши зі страху очі й згорнувшись у клубок.

Гельсінгфорс швидко нахиляється, брутально хапає Одрі за ногу, перевертає її на живіт і тягне по канапі, аж поки обидві ноги дівчини повисають у повітрі. Потім Гельсінгфорс стискає їх своїми взутими в чоботи ногами й тричі повільно, з дивовижним спокоєм і силою, яка мене приголомшує, шмагає Одрі батогом по сідницях. На них умить проступають три червоні синці. Одрі скрикує, але тільки один раз, а тоді, хоч як дивно, навіть не скиглить, лише тихенько стогне, наче боїться зчиняти галас.

Гельсінгфорс хапає Одрі за руку, скидає її на підлогу, а сама сідає на канапу, розкинувши ноги.

— Чоботи!

Нага Одрі, шморгаючи носом, підводиться й починає стягати з Гельсінгфорс чоботи. Зробити це нелегко. Дівчині бракує сили, вона вся тремтить. Але водночас Одрі сповнена ласки й покори, немовби їй подобається отак прислуговувати.

— Мартінеллі, — каже Гельсінгфорс, повертаючи в мій бік Юпітерів профіль і втупляючись у мене чорним оком, — ось ви й ускочили в халепу!

— Я?

— Ви ж чули, що сказала Одрі? Вона звинувачує вас у тому, що ви хотіли її зґвалтувати.

Я відповідаю, силкуючись зберегти спокій:

— Ви добре знаєте, що це неправда.

— Це неправда з погляду моїх взаємин з Одрі. Але це зовсім не так з погляду моїх взаємин з вами.

— Я вас не розумію.

— Пуловер! — звертається Гельсінгфорс до Одрі й погрозливо додає: — І перестаньте скиглити! Ви псуєте мені настрій.

Одрі замовкає.

— Мартінеллі, — веде далі Гельсінгфорс, як тільки її голова виринає з пуловера, — ви ще не зовсім добре усвідомили ситуацію. Тут правда — лише те, що називаю правдою я. Поміркуйте самі: якщо я вирішу підтвердити слова Одрі, то який суд вас виправдає?

— Але таке свідчення було б фальшиве!

— То й що? — каже вона, зводячи брови.

Я мовчу. Чи серйозно я маю сприймати цю погрозу? А може, це тільки садистський жарт?

У цю мить Одрі — очевидно, зрадівши, що мене покарають, — по-пташиному скрикує і, нахилившись, ніжно цілує Гельсінгфорс у руку вище ліктя. Та одразу ж відкидається назад, впирається широкою ступнею в голі груди дівчини й щосили відштовхує її. Одрі падає на підлогу, але вмить схоплюється на ноги. На її обличчі не видно жодного сліду образи чи злоби.

— Ви