Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

І він кивком вказав на тих що бродили, серце стислося від жалю.

-І нема чого шкодувати їх, зла багато творили свого часу, багато душ невинних занапастили, тому й блукають тут. Ну йди, буди милого свого. - Він носом підштовхнув мене в спину, принагідно обдавши жаром і попелом.

Я пішла ніг під собою не відчуваючи, до того кого думала і живим уже не зустріну. Підійшовши уважно розглядала бліде обличчя. І ось для того щоб зрозуміти як він мені дорогий потрібно було померти. Обережно простягнувши руки доторкнулася до щоки,  він здригнувся так само не розплющуючи очей.

-Василина.

-Дар, Дар, розплющ очі, я тут.

Він похитнувся, але очі не розплющив, гірко посміхнувшись.

-Не втримався, значить вже забувати відьмочка стала. Все-таки втрачаю розум.

Я притиснувши долоні до його холодних щік, зашепотіла:

-Я тут, Дар. Розплющ очі, ну будь ласка, розплющ. Коханий, прошу тебе.

Все так само сумно посміхаючись він нарешті зміг подивитися на мене, а потім вдивлявся здивовано розшириними очима.

-Василино, це правда ти?

-Правда.

Схопивши мене за руки він відвів їх, і відсторонивши від себе уважно оглянув, після чого простогнав:

-Це дід, так? Він спалив тебе?

Я завмерла, не розуміючи про що він.

-Чому ніхто його не зупинив? Де були відьми твого кола? Навіщо вам взагалі коло потрібне якщо ви навіть разом безпорадніше кошенят?

-Не знаю. - я була злегка приголомшена від натиску і жалю дракона, що відбивався в очах. Невже не хоче повертатися?

-Я ж сказав тобі щоб ти жила!

-Та я як би ...

Договорити він мені не дав, міцно притиснувши до себе і бурмочучи як і справді божевільний.

-Я не дозволю нас розділити, разом підемо.

Я все-таки вивільнилася, помітивши як у сажі забруднились руки дракона.

-Я не мертва, Дар. Я за тобою спустилася.

Він уважно подивився на мене, після чого виніс вердикт:

-Дура! Про що ти тільки думала, ніхто з живих не може пройти Калиним мостом. Ти тільки подивися що з собою зробила?

Нарешті до мене дійшло, я напевно вся з голови до ніг у сажі. Підтверджуючи мої припущення позаду чулося посміювання. Розвернувшись до голови дракона, яка так само маячила в проході, докірливо сказала:

-І не соромно такому шановному дракону так поводитися?

Той ікласто оскалився.

-Ні, дівчинко. Тут розваг мало, поживи з моєї, зрозумієш.

Дар здивовано глянув на голову ікластого, потім знову на мене, і обережно провів по щоці пальцем, забруднивши руку.

-Це і справді ти. Але як?

-Давай потім все розповім. Зараз треба поспішати  назад, поки твої родичі і справді не спалили ліс вщент.

Схопивши міцніше свого дракона за руку, потягла його раптово такої легкого до мосту, мимохідь кинувши хранителю цього берега:
-Прощавайте!
Той скривився:

-Та ні дівчино, скоро побачимося.

Мене аж пересмикнуло від його слів, але я сміливо ступила на міст, щоб знову врізатись носом у черговий скелет.

-Куди?

Цей був більший та ширший у кісці, і лати його блищали, відбиваючи в собі вогняну річку. Не довго думаючи залізла за пазуху і дістала дві монети.

-Плата за вихід.

Брамник задумливо глянув на монети, потім на нас.

-Одну за тебе візьму, дві за твого супутника. Ти жива, тобі тут ще немає місця, а він мертвий, дорожче коштує.

Я набрала більше повітря в груди щоб вимовити промову з погрозами від Яги, як дракон з берега крикнув.

-Пропусти їх, не бачиш що майбутня господиня перед тобою.

Дар міцніше стиснув руку, і мені здалося що я розчула як рипнули зуби дракона. Скелет тим часом узявши монети зважив, і відчиняючи ворота пробурчав:

-Гарна господиня буде, коли душі розбазарює.

Ми ступили на міст, і якщо мені шлях давався легко, то Дар ледве тримався, корчачись від болю, і зміг видихнути тільки коли ми ступили на протилежний порожній берег. Слава всім богам Яги тут не було.

-Господиня значить?
Я тільки плечима знизала.

-Дар, миленький, давай все потім розповім, я прямо відчуваю як димом від лісу тягне.

І справді в повітрі завис запах диму, який перебивав навіть горіле тіло. Дракон набуваючи своєї звірячої форми, гаркнув:
-Більше нікуди тебе не відпущу, відьма.

І підхопивши кігтистими лапами стрілою полетів нагору, там де світ перекинувся доргори ногами, а потім з гучним тріском став на місце, а ми опинилися в будинку відьми. Я що ледь прийшла до тями на підлозі, і Дар який намагався вибратися з мого кокона. А за вікном там біснувалися дракони, їх шалений рев примушував трястися землю. І справді якби не поспішили каменя на камені не залишилося б.

-Довго мене не було, Кузьма?

Домовик похмурий як грозове небо, пробурчав:

-Та мабуть вже як два дні б'ємося, а раніше ще три переговори вели.