Читати книгу - "ВІЙН@: битви в кіберпросторі, Шейн Харріс"

усюдисущому оку держави. Більша частина інформації, зібраної розвідкою США про американських громадян, складається з лоґів і цифрових записів, так званих метаданих, не захищених від пошуку й вилучення четвертою поправкою. Коли люди говорять про право на недоторканність приватного життя в мережі, чи йдеться їм про право на анонімність? На право бути невпізнанними для влади? З погляду держави, анонімність викликає підозру. Анонімність – це потенційна загроза. Саме тому АНБ присвятило стільки часу, щоб підірвати роботу мережі Tor. Анонімність і колективна безпека в кіберпросторі – несумісні поняття. Немає жодного сумніву, що конфлікт між ними проіснує багато років.

Ми повинні скептично ставитися до того, що влада шукатиме баланс між цими інтересами, що суперечать один одному. Нелегальні розвідувальні операції – не дуже доречна діяльність, якщо йдеться про створення прозорої та чесної відкритої політики. АНБ вело масове нелегальне стеження за американцями впродовж чотирьох років і реалізовувало секретну програму, деякі частини якої були абсолютно незаконними, але саме агентство заклало підвалини військово-мережевого комплексу. Ми й гадки не мали про його народження, аж поки він не націлився на нас.

Власними діями, санкціонованими двома президентами, АНБ зробило інтернет менш безпечним у багатьох сенсах. Інсталюючи шкідливі програми в десятки тисяч комп’ютерів і серверів у всьому світі, агентство цілком могло зробити вразливими комп’ютери невинних людей і піддати їх підвищеному ризику стати об’єктом атаки або шпигунства, зокрема й державного. Агентство ускладнило американським компаніям ведення бізнесу в глобальній економіці. Компанії IBM, Hewlett-Packard, Cisco і Microsoft звітували про зменшення обсягів продажу в Китаї та на інших важливих ринках після оприлюднення викривальних матеріалів щодо шпигунства АНБ. Іноземні держави вбачають в американських технологіях, які колись були золотим стандартом якості та інновацій, інструменти американського шпигунства. Звісно, компанії також завинили й почасти відповідають за таке ставлення, адже брали участь у державних програмах стеження або заплющували очі на те, що АНБ інсталює бекдори в їхніх системах. До намірів корпорацій урівноважити конкурентні питання цивільних свобод і безпеки у кіберпросторі слід поставитися критично. Але саме компанії найбільше вплинуть на майбутнє інтернету, і вони вже роблять перші кроки на цьому шляху – переважно задля протидії шпигунству АНБ, – працюючи над вдосконаленням захисту власних продуктів і послуг. Наприклад, компанія Google посилила шифрування електронних листів, що суттєво ускладнило шпигунам розшифрування перехопленої приватної кореспонденції. Це перемога для користувачів, які переймаються недоторканністю приватного життя. Запит на безпечніші та потенційно більш анонімні технології допоможе розвинутися новому високотехнологічному секторові економіки: захисту від стеження в кіберпросторі.

Проте АНБ – не ворог. Це домівка експертів, які знають, як захистити комп’ютери та їхніх користувачів од недоброзичливців, хоч би ким ті були: злочинцями, шпигунами чи солдатами. АНБ і Кіберкомандування повинні розвивати власні можливості задля державного захисту. Проте шпигунське агентство надто тісно пов’язане з еволюцією Кіберкомандування. Кібервійна – це справа військових, тому військові відомства під контролем цивільних, а не солдатів чи шпигунів повинні відігравати в ній провідну роль. Кібернетичні військові операції стануть частиною військової доктрини – безсумнівно, так учинять усі армії світу. Можливо, майбутній президент вирішить розділити керівництво АНБ і Кіберкомандування, що в перспективі лише посприяє підвищенню компетентності та відповідальності кіберармії.

Але кіберпростір дуже розлогий і надто всеосяжний, щоб дозволити якійсь одній силі управляти їм або диктувати правила поведінки. Немає точного визначення кіберпростору. Це не громадське місце, але й не приватна територія. Ми дійшли до того, що почали залежати від нього, як від електрики чи водопостачання. Проте кіберпростір і надалі залишається колекцією приватних пристроїв. На щастя, ми опинилися на зорі нової епохи, не у її сутінках і ще маємо трохи часу, щоб замислитися про бойові барабани, бій яких супроводжує будь-яку дискусію про природу кіберпростору, до якого ми так прив’язалися.

Проте час спливає швидко. Держави та корпорації змінюють правила в процесі гри, і їхні дії мають серйозніші наслідки, ніж більшість із нас припускає. Вони стосуються кожного, хто стикається з кіберпростором (який, поза сумнівом, таки є громадським місцем), а отже, може побачити те, що Ейзенгауер називав «важливою угодою з актуальних питань цього видатного моменту, мудрий аналіз якого дозволить краще усвідомити й сформувати майбутнє нації». Хоч як непокоїла Ейзенгауера поява потужних і потенційно руйнівних нових технологій, найбільше його хвилювала «науково-технічна еліта», яка заявляла, що краще за всіх знає, як ухвалювати рішення, які вільні люди можуть приймати самостійно. А найбільше Ейзенгауер боявся появи військово-промислового комплексу. І його заклик залишатися пильними, коли йдеться про «зростання недоречної сили», нині знаходить такий самий відгук, як і тоді. «Ми не повинні нікому сліпо вірити. Лише пильне та інформоване суспільство може підкорити громіздку військово-оборонну машину нашим мирним цілям задля процвітання безпеки й свободи».

Подяки

Написання книжки вимагає самотності. Проте вихід її у світ – це колективна праця. Я хотів би згадати деяких людей, чиї настанови, підтримка та час виявилися дуже цінними у ході роботи над книжкою.

Мені вже давно бракує захоплених епітетів, щоб описати мою агентку Тіну Бенетт, і це, повірте мені, проблема всіх її клієнтів. Це одна з найчуйніших і найдбайливіших осіб, яких я знаю, і невтомна захисниця письменників та їхніх творів. Це наша друга спільна книжка. Так само як під час роботи над першою, Тіна допомагала мені викарбувати та вдосконалити власні ідеї, а також збагнути, що саме я хочу сказати. Не існує кращого за неї компаньйона для письменника.

Мені страшенно пощастило мати їх обох. Своєму редакторові, Імону Долану, я б довірив власного первістка, хоча, гадаю, я так і вчинив. Це наша друга книжка, і, здається, не потрібно нагадувати про його обдарованість і шляхетність, однак я знову про це згадав. Імон не лише покращив цю книжку своєю майстерною редактурою та неймовірною увагою до деталей. Він допоміг створити структуру моєї історії. Не буде перебільшенням сказати, що без Імона це була б інша книжка – і аж ніяк не краща.

Подяка належить також колегам Тіни та Імона. Свєтлана Кац не пропустила жодної дрібнички, відповідала на всі мої запитання, а якось урятувала мій бекон. А Бен Гімен допомагав мені дотримуватися термінів, з якими доводиться мати справу до і після написання книжки. Я вдячний Марґарет Вімберґер, яка дбайливо відредагувала мій рукопис, виявивши безліч образних «гайок», які слід було «підтягнути», і «складок», які потрібно було випрасувати. Дякую також Ларрі Куперу за супровід видавничої підготовки рукопису аж до публікації.

Саймон Тревін із WME став першим захисником мене й моєї книжки у Лондоні. Він надіслав мою пропозицію Саймонові Торогуду з видавництва Headline Publishing Group, яке з непідробним