Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

нагодує брата бідного, чи молитву яку до Бога зробить чи инше щось добре сподіє, простяться йому прогрішення й отримає частку зі мною". Сказав же я до нього, — каже Пафнутій: "Отче святий, я після твого відходу з тіла хочу тут, на твоєму місці, перебувати". Відповів мені преподобний: "Дитино, не для того ти посланий Богом у пустелю цю, щоб у ній перебувати, але, щоб, бачивши рабів Його, повернутися й розповісти про добродійне їхнє життя братам: на користь слухачам, на славу ж Христа, Бога нашого. Іди тому, дитино, в Єгипет до свого монастиря та до инших і розповідай, що бачив і чув у пустелі. І що маєш бачити й чути. І сам перебувай у добрих ділах, служачи Христу Богу". Коли він це сказав, впав я до ніг його чесних, кажучи: "Благослови мене, отче чесніший, і помолися за мене, щоб я знайшов милість перед Богом. І як же сподобив мене Спаситель мій бачити твою святість у цьому житті, так нехай сподобить мене бачити тебе в майбутньому віці". Преподобний же Онуфрій підняв мене із землі і мовив: "Дитино Пафнутію, не образить тебе Бог, але виконає прохання твоє. Благословить же тебе й утвердить у любові своїй, і просвітить умові очі твої до богобачення. І визволить тебе від усілякого падіння і сітей супротивного, і закінчить у тобі почате добре діло. Берегтимуть тебе ангели Його на всіх дорогах твоїх, і вбережуть тебе від невидимих ворогів, щоб не знайшли вони у чому звинуватити тебе перед Богом у час грізного випробування". Після цього преподобний отець дав мені останнє цілування в Господі й почав молитися до Бога з багатьма сльозами і зітханнями. Схиливши ж коліна і досить помолившись, ліг на землі й останнє промовив слово: "У руки Твої, Боже, передаю дух мій". Коли те говорив, осяяло його з неба світло дивне, і в самому сяйві того світла веселився лицем і випустив дух свій. І зразу пролунав у повітрі голос ангелів, які співали й благословили Бога. Вони, взявши душу преподобного, з радістю підносили її до Бога. Я ж почав плакати і ридати над чесним його тілом, бо його ж недавно знайшов, як батька, і втратив. Скинув одяг свій, віддер від нього підшивку і тим покрив тіло святого, у верхнє ж сам знову одягнувся, щоб нагим не повертатися до братів. Знайшов же камінь великий, у ньому не людськими руками, а Божим провидінням було заглиблення на подобу труни. У той-бо камінь поклав я святе тіло великого угодника Божого з відповідним псамоспівом. Зібравши багато малого каміння, покрив ним чесне тіло. Почав молитися до Бога, щоб подав мені жити на тому місці. Хотів увійти в печеру ту, але зразу перед моїми очима вона завалилася, і фінік, що годував святого, також з коренем упав. І джерело живої води висохло. Я ж, те бачивши, пізнав, що нема Божого благовоління жити мені там. Хотів піти звідти, з'їв крихти хліба вчорашнього, що лишилися, також і воду, що в посудині залишилася, випив. І, знову руки до неба піднісши й очі звівши, помолився. Після цього побачив мужа одного, його ж раніше бачив, коли йшов через пустелю. Він укріпив мене — йшов переді мною. Я ж, виходячи звідти, сумував через кончину святого Онуфрія, що не сподобився більше живим його бачити. Знову ж радів душею, що сподобився насолодитися святих його бесід і благословення з уст його прийняти. І так ішов, славлячи Бога.

Йшов же днів чотири, прийшов до одної келії, що була високо на підгір'ї з печерою. У неї увійшовши, нікого не побачив і посидів трохи, міркуючи собі, чи буде хто живий у цій келії, в яку Бог мене привів. Коли я це думав, увійшов муж святий, сивий, на вигляд дивний і благоліпний, одягнений у вбрання, з гілок сплетене. Він, бачивши мене, зразу сказав до мене: "Чи ти брат Пафнутій, що поховав тіло преподобного Онуфрія?" Я ж, зрозумівши, що відкрито йому було від Бога про мене, припав до ніг його. Він же, утішаючи мене, сказав мені: "Встань, брате, Бог сподобив тебе бути другом святих Його. Довідався я з Його промислу про твій до мене прихід. Відкрию ж тобі, брате любий, про себе, що шістдесят літ маю в пустелі цій і не бачив чоловіка, аби приходив до мене, окрім братів, які тут зі мною перебували". Коли між собою розмовляли, увійшло инших три святих, подібних на святих давніх отців. І зразу сказали мені: "Благослови, брате! Ти брат Пафнутій, наш у Господі сотрудник. Ти поховав тіло святого Онуфрія, радій, брате, що сподобився бачити таку велику благодать Божу. Сповістив же нам Господь про тебе, що нині прийдеш до нас. І звелів тобі один день перебувати з нами. Вже-бо шістдесят років маємо в пустелі цій. Кожен осібно живе, а в суботу до дня недільного тут збираємося. І не бачили людини, лише тебе одного нині бачимо". Розмовляли ми між собою про преподобного отця Онуфрія та про инших святих. Через дві години сказали вони мені: "Прийми, брате, трохи хліба й укріпи серце своє, бо здалеку ти прийшов і годиться нам возрадуватися з тобою". Вставши, ми помолилися однодушно до Бога й побачили перед собою п'ять хлібів чистих, вельми добрих, м'яких і теплих, наче щойно спечених. Ще ж принесли ті отці дещо з плодів земних. І сіли ми разом і їли. І сказали мені: "Ось, як же ми казали, шістдесят літ маємо в пустелі цій. І завжди лише чотири хліби, за велінням Божим, невидимо приносяться нам. Нині ж, коли ти прийшов до нас, і п'ятий хліб послано. Не відомо, звідки з'являються вони, але кожен з нас, входячи у вертеп свій, щодня знаходить один хліб. Коли ж у неділю збираємося разом, знаходимо тут чотири хліби принесені, кожному по одному". Після тої трапези, вставши, ми подякували Богові, схилявся вже день до вечора й наставала ніч. Стали ми з вечора суботнього на молитву, цілу ніч без сну молилися до світла дня недільного. Коли ж настав ранок, просив я тих святих отців, щоб звеліли мені залишитися з ними до смерти моєї. Вони ж сказали мені: "Нема Божої волі тобі з нами в пустелі цій перебувати, але годиться тобі йти до Єгипту, щоб сповістити христолюбним братіям все, що бачив, у пам'ять про нас, на користь же слухачам". Коли вони це мовили, просив я, щоб назвали мені свої