Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— Тримайте її за руки та ноги, вигукнула я та сама схопила її за руку. — Не дайте їй собі нашкодити. Будемо сподіватися, що саме минеться. 

Деян та Ігор схопили її за ноги, а я з довговухою за руки. Та хоча нам і вдалося притиснути її до землі, а сил у неї було багато. Вона гарчала наче здичавіла від болю, та відкинула нас в сторони, наче якихось дітей. Навіть Ігор, що мав значні розміри та силу, відлетів метрів на п'ять.

Та на цьому її гнів до нас не зупинився. Вона припинила спроби собі зашкодити, натомість кинулася на мене. На її обличчі я не бачила того, що вона взагалі упізнавала мене, наче я її ворог. Та вона одразу ж опинилася знову притиснута до землі, так і не діставшись до мене.

Лежачи на спині, вона тепер намагалася звільнити свою шию з-під ноги жінки в чорному вбранні. Та наступила їй на горло з усієї сили, та дивилася їй в обличчя. Здається, Діана навіть починала задихатися.

Я одразу зрозуміла, хто стояв перед нами. Та сама Темрява, що мала ім'я Тарія. Чи мали ми довіряти їй? Мабуть, що так, адже вибору у нас не було. Правда Деяну нічого не завадило дістати меча та спробувати звільнити Діану. Не дивно, адже в його погляді я завжди бачила, настільки він закоханий в мою подругу.

— Стій на місці, якщо не хочеш бути похованим під землею живцем, — промовила вона Деяну, на що той з ваганнями, але послухався.

— Що з нею? Ти можеш їй допомогти? — запитав Деян. 

Я та Ігор стояли спокійно, сподіваючись на краще, а от ельфійка як відлетіла кудись в траву, так звідти й не показувалась. Знаючи її, можливо, вона вже побігла до мосту та стрибнула туди у спробі втекти. 

— Потрібен час, щоб вона перетерпіла це, — промовила Тарія із легким співчуттям на обличчі. — Це займе немало часу, тож готуйтеся зустріти тут ніч. 

Чи можна було щось заперечити? Доведеться її слухати, адже вона, на відміну від нас, щось знала. 

Повз нас проїхало кілька вершників, що задля своєї безпеки удали, наче не помічали нас. 

— Деяне, Ігорю, робіть те що вона сказала, — промовила я голосно, щоб перекричати хрип Діани. — І ту довбану ельфійку знайдіть, щоб не втекла знову. 

Насправді Євіанна вже була поруч, і навіть якщо вона втече, то зможе дістатися до міста своїми силами. 

У Вищому Місті таких як вона не люблять, і я відчувала те ж саме, але Ігор та Діана знайшли у її обличчі співрозмовницю, а тому я цю неприязнь переборола.

Як виявилося, вона справді лежала в траві, тримаючись за зламану руку та дихаючи крізь зуби через біль. Пощастило їй, що ельфійське тіло майже таке ж саме, як і людське, а тому я змогла зростити їй кістки, витративши на це не так і багато часу. 

Часом мені здавалося, що чим ближче ми до цілі, тим більше доля викидає на наш шлях проблем. Ще якісь лічені дні, і я майже вдома, а тут таке. Так, замало просто дістатися Євіанни, треба ще дійти до Вищого Міста, що теж займе не один день. Столиця Імперії величезна, навіть більше, ніж може здатися при прослуховуванні історій про неї. 

Через деякий час ми всі перейшли з дороги на узбіччя, підготувавшись до ночі. Тарія перенесла Діану до нас, схопивши її за шию так, що я вже й сама почала на собі відчувати той біль, який мала б відчувати вона. Вона так і тримала її за шию до самого вечора, а потім і вночі. Страшно навіть уявити настільки сильною була Тарія, якщо змогла утримувати Діану. Та думаю, що якби Тарія не відкинула в сторону есток Діани, то навіть вона була б у небезпеці. Моя подруга ставала сильнішою з кожним днем, я це відчувала в ній. Головне, щоб її стан не змусив цю силу використати проти нас, адже ця Темрява не завжди може опинитися поруч, щоб її зупинити.

Мабуть, нам із цим сильно пощастило. 

— Ходімо спати, — промовила я до Ігоря. 

Ми постелили ковдру якомога далі від Діани, щоб не чути її хрипу. Те ж саме зробила і Люцетта, в якої була додаткова причина — вона боялася не тільки Діани, а і Тарію. Та все ж після того, як Діана зайнялася ельфійкою, та стала менш боягузливою. Як мінімум, вона не стала тікати від нас.

А от Деян залишився сидіти поруч зі своєю коханою, як той лебідь. Ні на мить очей від неї не відводив, наче від цього залежало її життя. Насправді я його добре розуміла, адже добре пам'ятала той день, коли ледь не загинув Ігор. Тоді я теж побоялася відвести погляд від нього, поки він боровся за життя.

— Думаєш, з нею все буде добре? — запитав Ігор та ліг біля мене. 

— Схоже, Тарія знає що робить, тому не варто через це перейматися. 

— Юріє, я тут дещо помітив, — промовив насторожено Ігор. — Діана, вона наче постаршала роки на три чи навіть більше. Обличчя наче змінилося трішки. 

— Ми всі змінилися, дурнику, — посміхнувшись промовила я та приклала долоню до його обличчя. — Ми втомилися та змінилися, втративши частину своєї молодості. 

— Юріє, але ти досі гарна, — промовив він приємні для мене слова. 

— Я знаю, але не припиняй мені це нагадувати, — відповіла я та притислась лобом йому в груди. — А тепер нумо спати.

Коли ми прокинулися, Діана вже сиділа вся бліда та дивилася на Євіанну. Та правильніше було б сказати, що вона була блідішою ніж завжди. Деян був поруч з нею та обіймав її, і, схоже, що без нього вона не втрималася та впала б. Та на обличчі її був спокій, що змінився на легку посмішку, коли я та Ігор підійшли до неї.