Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Порожня могила, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Порожня могила, Джонатан Страуд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Порожня могила" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 103
Перейти на сторінку:
пильно дивились туди, звідки щойно прийшли.

Ми спостерігали за порталом. Звідти ніхто не з’являвся.

— Дякувати Богу, — прошепотіла я. — Я боялась, що він кинеться за нами.

— Без накидки? Це певна загибель, — відповів Локвуд. — Я навіть і не пробував би.

Ми тихенько, поволі обігнули залізне коло і вийшли на протилежний бік кімнати. Тут на нас чекали Голлі й Джордж — вони сиділи, скулившись, у своїх накидках, із каптурами на головах, із-під яких курилася біла пара від їхнього подиху. На дверях спальні нікого не було — ні сера Руперта, ні людей Вінкмена. Ми перебували в Іншому Світі, в іншій версії будинку № 35 по вулиці Портленд-Роу, й тут не було нікого, крім нас.

— Що сталось? — запитав Джордж. Його шепіт чітко відлунював у порожнечі. — Вас не було цілу вічність. Я вже думав, що вони схопили вас.

— Ні, все гаразд, — відповів Локвуд. — Ми зробили це, — опустивши рапіру, він видихнув, випустивши білу хмаринку пари. — А що в тебе, Джордже? Як почуваєшся?

— Подряпаний, побитий, приголомшений від того, що потрапив до Іншого Світу, і, з людської точки зору, мертвий. А так усе чудово.

— От і добре. Радий це чути. А ти, Квіле?

Кіпсове обличчя під окулярами й каптуром страшенно зблідло, проте голос у нього лунав досить-таки впевнено:

— Усе гаразд.

— Мені здалося, що Ґейл трохи зачепив тебе.

— Авжеж, зачепив. Нічого. Трохи боляче, але це дурниця. Я почуваюся добре.

— Гаразд.

— У тебе поранений бік? — запитала Голлі. — Зараз я погляну!

— Під цим лахміттям ти нічого не побачиш, — заперечив Кіпс, показуючи на свою накидку. — Дякую, Голлі, не треба. Звичайна подряпина.

— Загорніться щільніше в накидки, — порадив Локвуд. — Відчуваєте, як тут холодно? Накидки — річ потужна, проте захистити від усього не можуть, тож не думайте скидати їх, бо загинете.

— Так, — сказала я, поглядаючи за на куряву туману над сходами. — А що тепер? І скільки нам тут доведеться чекати?

— Сподіваюсь, недовго, — мовила Голлі.

— Не знаю... — насупився під своїм каптуром Локвуд. — Поява сера Руперта додала нам клопоту. Він добре знає Марісу. Якщо йому відомо, що таке портал на Той Бік, то він чудово зрозумів, що ми зробили, й тепер спробує загнати нас у глухий кут. Він може з’явитись тут будь-якої миті. Я б на його місці... — він раптово замовк. — Ні, цього я вам не казатиму.

— І все-таки що ти зробив би? — запитав Джордж.

З дальнього кінця кола долинув короткий глухий удар, від якого духи мовчки затріпотіли в повітрі.

Локвуд поглянув на нас і, прикусивши губу, повільно підійшов до металевої жердини скраю порталу. Ми потяглися за ним і побачили, що залізний ланцюг провис аж до підлоги. Його вже не було натягнуто на рівні грудей.

— Я б перерізав ланцюг, — пояснив Локвуд. — Щоб ми не змогли повернутись назад.

Ми ще раз поглянули на обірваний ланцюг, а потім на Локвуда.

— То ми тепер застрягли тут назавжди?—буркнув Кіпс. — Тут, в іншому світі? Це що, теж частина твого геніального плану?

Локвуд хитнув головою:

— Не дорікай мені, Квіле. І не сердься. Духи дуже чутливі до емоцій. Ми ж не знаємо, хто нас зараз може чути.

— То нас тут ще й підслуховують?! — не витримав Кіпс. — Чудово! Ще краще! Ти казав, що тут ми будемо в безпеці! Що все буде гаразд! А тепер ми застрягли в світі мертвих, цілі орди голодних привидів збираються пожерти нас, а ми стоїмо тут в оцих придуркуватих убраннях! Вітаю! Блискучий план, Локвуде! Якнайкращий! Ти ж казав, що...

— Я знаю, що я казав. Пробач. Я ж не думав, що вони переріжуть ланцюг.

— А слід було подумати, перш ніж вести нас сюди на загибель!

Локвуд вилаявся й відповів:

— Якби тут думав ще хоч хто-небудь, крім мене...

— Замовкніть! — не витримала я. — Замовкніть обидва! Знайшли час для сварки! Ми повинні разом щось придумати. Вихід є! Мусить бути!

Ми тихо стояли в маленькій спальні. Вона — як і будинки, що запам’ятались мені з попередньої мандрівки до Іншого Світу, — була розташована так само, як і спальня Джесіки в нашому світі, хоч і немовби трохи перекошена. Стіни, скажімо, здавались тут м’якими, неначе розтопленими. В щілинах підлоги виблискував лід, наші накидки вкрились памороззю. Наші перелякані обличчя заливало дивне холодне світло, в якому всі речі здавались незвично пласкими.

Тривалу мовчанку нарешті порушила Голлі:

— У нас є інший вибір. Може, надто неймовірний, але є...

— Будь-що це краще за останній Локвудів план, — знову буркнув Кіпс.

— Оце вже я не знаю, — нерішуче всміхнулася Голлі. — Але вибір є. Вийти назад крізь цей портал ми не можемо, правда? А просто сидіти тут немає жодного сенсу. Отже, наш єдиний шлях до порятунку — знайти інший портал і пройти крізь нього. І ми знаємо, що принаймні один такий портал у Лондоні є. Нам навіть достеменно відомо, де його шукати...

Голлі дивилась на нас так спокійно й незворушно, ніби стояла в нашій конторі на Портленд-Роу й повідомляла про нові виклики. Локвуд тихо свиснув. Джордж із сичанням, схожим на звук пробитої повітряної кульки, випустив з рота повітря.

— Будинок Фіттес... — промовила я. — Ходімо туди!

— Я, здається, помилився, — застогнав Кіпс. — Твій план, Голлі, ще гірший, ніж у Локвуда. Набагато гірший.

Проте в Локвуда на обличчі вже заграла легка усмішка.

— Голлі, ти — геній! — сказав він. — Твоя правда. Це вихід. Це саме те, що ми зробимо! — його голос аж захрип від хвилювання. — Ви зрозуміли? Інший Світ майже такий самий, як наш, тому ми можемо легко вийти з цього будинку. Ідемо сходами вниз, виходимо через парадні двері — і ось ми на іншій Портленд-Роу. Звідти ми прямуємо Лондоном, тобто іншим Лондоном, до Будинку Фіттес. Знаходимо портал, який неодмінно повинен там бути. Проходимо крізь цей портал — і ось ми в нашому звичайному світі! — він засміявся. — Але найкраще в іншому — в тому, що ми захопимо Марісу зненацька! Обійдемо всі її захисні бар’єри й спіймаємо, як то кажуть, на гарячому! Роздобудемо всі потрібні докази, щоб покінчити з

1 ... 71 72 73 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Порожня могила, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Порожня могила, Джонатан Страуд"