Читати книгу - "Яром–долиною…, Станіслав Володимірович Телняк"

— У розбишак немає вітчизни!

— Прошу панув, — втрутився Хмелецький. — Я сам дав розпорядження, щоб уманські міщани, а також Калиновські поставили козаків на квартири, які я вказав. Але моє розпорядження було не виконане. Ще гірше! Кількох козаків із зловорожої намови Калиновських було побито — уже після нашої перемоги над ордою Бекіра!.. Як репрезентант уряду на Україні, я вимагатиму, аби всі, хто отримує мої розпорядження, виконували їх — навіть такі люди, як Калиновські!

— І не подумаємо! — пролунало з крісла Калиновського. — Слишиш, достойний панє?

— Слишем! Бардзо то пєнкнє, бардзо шляхетне! Але!.. Тим горжей і тим лєпєй заразем! Нехай усі бачать, що може згубити Річ Посполиту! Якщо побачать — то й це вже добре!

Хмелецький сів на своє місце. Маршалок попросив Вовка читати козацьку грамоту далі.

— Ми просимо підвищити платню реєстровим козакам, бо ні про яку військову здобич вони не думали цього літа, коли довелося відбивати багато тижнів підряд наступ бусурманів на суші й на морі, коли довелося відтіснити їх від кордонів нашої землі й не дати будувати фортець. А тим часом на лівому боці Дніпра Шагін-герай побудував фортецю, а наступного літа хоче збудувати ще дві фортеці на Правобережжі. Ця річ, очевидно, загрожує великими шкодами для Речі Посполитої, — отож нам, козакам війська запорізького, хотілося б знати думку вашої королівської милості щодо цього… А ще просимо видати дотації на армату і виплати обіцяних вашою милістю десяти тисяч золотих, яких ми й досі не отримали. Просимо також убезпечити нас від насильств шляхти — насильств, які терплять козаки, що мають свої стаційні домики в маєтностях шляхетських… І ще просимо: заспокоєння нашої грецької, православної віри, просимо, аби митрополит і владики, посвячені патріархом, були затверджені вашою королівською милістю!..

— Схизмати! — заревіло з золочених крісел. Маршалок закликав до порядку і сказав:

— До відома сейму: цей лист було прочитано їх королівській милості на парадній аудиєнції. Крім того, посольська палата розглядала козацькі петиції і вирішила підтримати перед їх королівською милістю й перед сеймом справу обіцяної нагороди, скаргу на Калиновських і петицію про видачу універсалів до шляхти. Інші справи, які тут згадуються, мають вирішуватися в законодавчому порядку, цілим сеймом.

Калиновський скочив зі свого місця:

— Я проти будь-якого розгляду вимог про якісь привілеї для схизматів! Маємо унію — тож нехай усі українці пристають до неї, а не придумують собі якоїсь осібної віри! Осібна віра відриває українців від поляків та литовців! Ми не допустимо цього!..

З залу залунало:

— Ми примусимо вас підкоритися унії!

— Тридцять з гаком літ існує унія — пора б уже зрозуміти, що шляху назад немає!

— Визнавайте папу римського, а не патріархів! А не визнаєте — силою примусимо!

Галас, тупотіння ногами… Маршалок даремно намагався заспокоїти пристрасті. Сейм не бажав навіть обговорювати питання про визнання будь-яких прав православної віри.

— Заборонити схизматам взагалі ставити питання про їхню віру! — пролунало від золочених крісел, на яких розсілися Конецпольські, Калиновські, Потоцькі та інші польські магнати. — Хай дякують, що ми їх іще терпимо!

Єжи Сондецький вигукнув іззаду:

— Не довго й терпітимемо! Досить!

Вскочив зі свого місця Стефан Хмелецький:

— Панове! Я й сам не прихильник грецької віри, але ж хіба можна отак?.. Я пропоную розглянути це питання на іншому сеймі, бо сьогодні ми не готові до цього. Прошу записати мою пропозицію: справу про грецьку віру пустити в рецес до другого сейму!

Погодилися з Хмелецьким. Але «стронніцтво» ворогів грецької віри знало: й на наступному сеймі цю справу «пустять у рецес»…

Почали обговорювати питання про татарську фортецю на лівому боці Дніпра. Але до чогось певного так і не дійшли. Після довгих суперечок вирішили так: з огляду на договори з турками, з огляду на прагнення мати добрі стосунки з Кримом, на татарську фортецю поки що уваги не звертати, аби не дратувати можливого союзника. Але кварцяне військо має бути вжите тільки для оборони України, а до Балтики посилати його не треба. Козакам же було доручено давати скрізь відсіч поганству, як тільки воно спробує перейти кордон.

— А як же щодо платні? — запитав Вовк. — Адже оскільки є рішення сейму про те, що ми повинні давати відсіч ворогам, то й про платню треба подумати!

— Ніяк думати про платню! — відповіли Вовкові. — У нас коштів не вистачає на надзвичайні кредити для ведення шведської війни!..

— А нащо вам ця війна? — з серцем запитав Кость Вовк. — Не тепер, так у четвер турки полізуть на нашу землю. Ну, цього року ми їх не пропустили, а що буде року наступного?

— Ха-ха! — відповіли з того боку, де сиділи Калиновський та його прихильники. — Їх, турків, три роки тому викинув з Криму Шагін-Герай!

— Він їх викинув три роки тому — після того як козаки й донці на чолі з Олександром Чорногорським розгромили весь турецький флот. Але зараз турки вже оговталися, вони вже тиснуть на Крим, у них є там сильна рука — рука мурзи Кантеміра, — відповів Вовк.

— Побили Кантеміра та його родичів при Рокитному та Білій Церкві!

— Не добили! — твердо мовив Кость Вовк. — Повторю знову свої слова, мовлені на початку: поляки, ви позасинали у підступному почутті безпеки й безтурботності. І оця безтурботність може згубити Річ Посполиту!..

— Крим для нас не страшний!

Після сейму до Закривидороги під’їхала золочена карета. Незнайомий пан вискочив з неї, запитав:

— Пан Анджей Закривидорога?

— Ну, і що?

— Прошем пана до карети. Там на пана чекає пан Хмелецький.

Закривидорога підійшов до карети. Хмелецький визирнув з неї:

— Сідай скоріше, пане полковнику! Поїдемо в шахи грати.

— З ким?

— З його королівською милістю.

— А він може в шахи?

— Ха-ха-ха! — розвеселився Хмелецький. — Дотепний, як мій Яцек Потенга!

Їх справді привезли до короля Сигізмунда.

Обличчя в короля було втомлене. Видно було, що він уже старий і що йому не довго жити на світі.

— А, так це ти умудрився украсти турецького генерала? — запитав він.

— Капітана-баші, — поправив Андрій.

— Зіграй зі мною в шахи, — попросив король. — А ти, — звернувся до Хмелецького, — теж побудь тут.

Шахи вже було розставлено. Залишилося тільки переставляти фігури. Андрій пішов першим — у нього були білі фігури. Король відповів тут же таким же ходом чорними. Андрій пішов пішаком — король відповів таким же ходом чорного пішака… Ага, так; ну, що ж, доведеться підготувати пастку… І Андрій тут же почав її готувати. До дванадцятого ходу пастка була готова. Зараз король повторить хід Андрія — і з тринадцятого ходу почнеться