Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Гордість і упередження і зомбі 📚 - Українською

Читати книгу - "Гордість і упередження і зомбі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гордість і упередження і зомбі" автора Сет Грем-Сміт. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 86
Перейти на сторінку:
— втіхи чи болю. Істина перевершила навіть ті її непевні підозри, які вона вважала занадто сміливими, хоча й прагнула понад усе, щоб вони виявилися правдивими. Дарсі вистежив Лідію і Вікгема у місті, заплямував свої руки кров’ю жінки, яку, напевно, сподівався більше ніколи не побачити, і мусив зустрітися з чоловіком, чийого імені навіть вимовляти не хотів. Він переконував його і врешті підкупив. І це все — задля Лідії, дівчини, яка була йому ніким, яку він навіть не шанував. І ось вона, Елізабет — своячка Вікгема! Яка гірка образа її гордості.

Дарсі чимало для них зробив — їй соромно було навіть уявити, скільки. Їй кортіло негайно відкрити свої сім порізів ганьби! Звісно, Дарсі пояснив, чому втрутився. Можливо, він справді вірив, що винен у діяннях Вікгема. Не виключено, що рештки теплих почуттів до Елізабет також могли спонукати його до вчинку, який розрадив би дівчину. Як гірко, о, як гірко було усвідомлювати, що Елізабет і її родина у невідплатному боргу перед чоловіком, який ніколи нічого від них не прийме! Вони завдячували йому порятунком і честю Лідії. Елізабет було боляче згадувати, як зухвало вона йому відмовила і як його зневажала. Їй було соромно за себе — і вона пишалася Дарсі. Вона пишалася, що, попри уражену честь, він ріс над собою і виявляв милосердя. Знову і знову перечитувала вона теплі слова, які написала про нього тітка. Того було не досить, але слова бальзамом лилися на душу. Отже, дядько й тітка були непорушно певні, що між нею і містером Дарсі є домовленість. Це її і тішило, і завдавало прикрощів.

Із задуми її вирвали чиїсь кроки. Вона ледве встигла згорнути і сховати листа, як двоє слуг внесли до додзьо містера Вікгема. Опустивши його на підлогу обіч неї, вони вийшли.

— Я перешкодив вашим самотнім роздумам, сестрице? — пробелькотів він зламаною щелепою.

— Так, — відповіла вона з усмішкою, — але інколи роздуми не шкода урвати.

— То й добре, а то я мусив би вибачитися. Так приємно побути тут у тиші після того, як я стільки пролежав у кутку в їдальні.

— Інші також сюди йдуть?

— Не знаю. Місіс Беннет і Лідія збираються в Меритон. Отже, сестрице, дядько й тітка кажуть, що ви вже бачили Пемберлі.

Вона кивнула.

— Сказав би, що заздрю, якби в своєму нинішньому стані я міг зважитися на таку дорогу. І стару управительку, певно, бачили? Бідолашна Рейнолдз, вона завжди мене любила — їй було б прикро побачити мене у такому стані. Вона про мене, мабуть, і не згадувала?

— Згадувала.

— І що ж казала?

— Що ви у війську, але вона боїться, що ви... що ви не відповідаєте її сподіванням. Звісно, вона змушена довіряти лише чуткам.

— Звісно, — відповів він, закусивши губу.

Елізабет сподівалася покласти кінець розмові, але він продовжив:

— А Дарсі ви там зустріли? Мені здається, Ґардінери щось таке казали.

— Так, він познайомив нас із сестрою.

— І як вам вона?

— Дуже гарна.

— Я чув, що за останні кілька років вона просто дивовижно змінилася. Коли я бачив її востаннє, вона ледве чи заслуговувала на добре слово. Я радий, що вона вам сподобалася. Маю надію, в неї все буде добре.

— Я в цьому й не сумніваюся — після всіх випробувань, які вона здолала.

— А сільце Кімптон ви не проїжджали?

— Здається, ні.

— Просто згадалося, що воно мало відійти мені. Така чарівна місцина! А маєток який! Я б там жив, як у Бога за пазухою.

— Із джерел, які видаються надійними, я чула, що воно дісталося б вам лише за дотримання певних умов — і то лишалося на розсуд нинішнього власника маєтку.

— Он як? Ну, певне зерно істини в тому є — якщо пригадуєте, я так вам спочатку й казав.

— Я також чула, що ви були вередливою дитиною, кривдили слуг і нехтували проханнями старшого Дарсі. Та й ваша нинішня поведінка свідчить, що відтоді ви анітрохи не змінилися, що підтвердять і ваші борги, й незчисленні байстрюки по цілій імперії.

На це Вікгем не знайшов, що відповісти, тож просто закаляв білизну. Елізабет підхопила один край його нош і з доброзичливою усмішкою сказала: — Ну ж бо, містере Вікгем, ми тепер брат і сестра, тож годі сперечатися про минуле. Сподіваюся, надалі ми погоджуватимемося в усьому.

І вона потягла ноші через моріжок назад додому.

Розділ 53

МІСТЕРА ВІКГЕМА ЦЯ РОЗМОВА так збентежила, що він більше не наважувався говорити з сестрицею Елізабет. А вона й рада була, що зуміла його заткнути.

Надійшов день від’їзду. Місіс Беннет нічого не лишалося, крім як змиритися з розставанням, а раз її чоловік відмовився їхати в Ірландію з цілою родиною, було ясно, що побачаться вони не раніше, ніж за рік.

— Лідіє, серденько, коли ж ми зустрінемося знову? — лементувала вона. — Господи, а мені ж звідки знати? Років, мабуть, за два-три.

— То хоч пиши мені, мила.

— За першої ж нагоди, але в заміжніх жінок є й важливіші справи. Най сестри мені пишуть, їм усе одно робити нема чого.

Прощальні слова містера Вікгема були не тепліші, ніж Лідіїні. Поки його ноші, запасну білизну й глеки з рідкою їжею мостили в екіпажі, він промовив заледве кілька слів.

— Ото вже гарний юнак, — пробурмотів містер Беннет, щойно молодята покинули дім. — Мушу сказати, коли він такий розслаблений, він подобається мені значно більше.

Попрощавшись із донькою, місіс Беннет кілька днів ходила, як у воду опущена.

— Я часто думаю, — нарікала вона, — що прощатися з друзями — це найстрашніше. Так без них сутужно...

— Така ціна заміжжя доньки, — втрутилася Елізабет. — Тішся, доки інші чотири самотні.

— Дурниці. Лідія полишила нас не тому, що вийшла заміж, а тому, що семінарія так далеко. Якби семінарія була ближче, то вона не мусила б одразу від’їздити.

Проте чутки, що поповзли околицею, незабаром розвіяли її тугу, і на зміну їй прийшла бентежна надія. Управительці Незерфілду наказали готувати дім до приїзду господаря, який мав навідатися за кілька днів, щоб познайомитися з новими слугами і проінспектувати, як укріпили кухню. Місіс Беннет не могла всидіти на місці. Вона з усмішкою розглядала Джейн і недовірливо трусила головою.

— Овва, а ось і містер Бінґлі не забарився. Не

1 ... 71 72 73 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гордість і упередження і зомбі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гордість і упередження і зомбі"