Читати книгу - "День всіх знервованих, Софія Малинська"

Перш ніж він встиг відповісти, я потягнулася до нього, й накрила його губи своїми, сідаючи йому на коліна.

Коротку мить він не рухався, ніби застиг, а тоді обхопив мене за талію, й палко відповів на поцілунок, поглиблюючи його, притискаючи мене ближче. Чи це зробила я?

Тепер вже годі і згадати.

Але приблизно тоді ж рушник зісковзнув з моїх грудей, й жоден з нас не переймався тим, щоб повернути його на місце.

Не розриваючи поцілунку, хтось із нас застогнав. Здається я, а може й ми обоє. У цьому сплетінні тіл було важко зрозуміти де закінчувалася я і починався він.

Мої руки ковзали його тілом, а його — моїм, зачіпаючи усі найчутливіші точки. Ми цілували й покусували одне одного, мов зголоднілі звіри, забувши геть про все, й цього разу він не став мене зупиняти.

Коли ми нарешті з’єдналися, мене ніби пронизало струмом. Артур зупинився, даючи мені можливість звикнути до відчуттів, а тоді зазирнув мені в очі.

— Ти в порядку? — хрипко спитав він.

Я посміхнулася, притуляючись до нього ближче.

— Краще, ніж в порядку.

Більше ми не розмовляли, аж поки, охоплені пристрастю, не впали на диван. Артур лежав на спині. Я — на ньому, вимальовуючи невидимі візерунки кінчиком пальця на ідеальному торсі. Мій рушник та його речі — десь в межах кімнати, проте я надто втомлена та щаслива, щоб цим перейматися.

Секс із ним виявився саме таким, яким я його уявляла: гарячим, пристрасним, й, як не парадоксально, водночас ніжним та тваринним. Диким та турботливим.

Здавалося, Артур ані на мить не припиняв дбати про мене, навіть коли сам був на межі.

Я згадала його слова, про те, що він не хоче, аби я про щось шкодувала, і не могла повірити у те, що він взагалі припустив, що таке можливо.

Це був найкращий секс у моєму житті. Й, чорт забирай, я залюбки б усе повторила. На дивані, у ліжку, на столі, й навіть в душі. Усюди.

Й, судячи з того, який він був досі твердий, не я одна. Однак Артур ніяк не натякав на продовження.

Його долоні обіймали мене, ніжно погладжуючи мою спину, від чого я ледь чутно муркотіла, заплющивши очі.

Насолоджуючись цим ненав’язливим масажем, я відчула, як, попри бажання, мене почало хилити до сну.

Дихання Артура, стукіт його серця піді мною, його тепло — усе це разом так заспокоювало й заколисувало, що врешті-решт я піддалася цьому й провалилася в солодкий сон.

Прокинулася я вже в ліжку, вкрита ковдрою, й притиснута до міцного спортивного тіла. Артур обіймав мене однією рукою, а другою друкував якийсь програмний код на телефоні.

В кімнаті було доволі темно, тож його яскравий екран виділявся на загальному фоні, мов ліхтар.

Те, що він продовжував працювати навіть в такій ситуації, змусило мене здивовано кліпнути.

— Прокинулася? — пошепки запитав він, помітивши моє ворушіння, а тоді ввімкнув нічник біля ліжка, й поцілував мене у маківку.

— Щойно, — всміхнулася я, — А ти працюєш?

— Так, вибач, — Артур ніяково перепросив, відкладаючи телефон убік, й обіймаючи мене обома руками, — Робота дістане мене навіть в Пеклі.

Я нервово хихикнула, а тоді помітила, як він раптом посерйознішав, й затамувала дихання.

— Як ти почуваєшся? Знаєш… після того що сталося…

Артур напружився, чекаючи на відповідь. Світло нічника відбивалося в його очах, відкидаючи на стіни нашого номера химерні тіні.

— Артуре, це був мій вибір, — м’яко промовила я, — І я ні про що не шкодую. Це було неймовірно. Ти був неймовірний. І, якщо вже на те пішло, я гадаю, що ми маємо робити це частіше. Якщо, звісно, ти цього хочеш.

Артур хрипко розсміявся, і його сміх вібрацією розійшовся усім моїм тілом. Це було приємно.

— “Якщо”? — перепитав він, вигнувши брову.

Я всміхнулася.

— Агов, у нас вільна країна, я не можу тебе примушувати! — з вдаваною серйозністю мовила я, — Я маю отримати твою згоду, перш ніж торкатися тебе, знаєш? Не хотілося б потрапити в неприємності з законом…

Артур розсміявся вдруге.

— Вважай, що мій дозвіл в тебе є, — з посмішкою мовив він.

Тепер настала моя черга вигинати брову.

— То тепер я можу тебе торкатися? — з натяком спитала я. Й помітила як в його зелених очах спалахнув небезпечний вогник.

— Діано… — застеріг він мене хрипким голосом.

Я не втрималася і знову поцілувала його.