Читати книгу - "Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон"

Раптом щось ударило мене в зап’ястя. Попри вітер я бачив достатньо, щоб розгледіти черевик, — і електрошокер полетів, перекочуючись, по даху. Хотів би я сказати вам, що він забалансував на краю, небезпечно звисаючи, тож можна було простягнути руку й схопити його в ідеальний момент, але, хоча в трилерах часто містяться сцени успішних бійок, у цій книзі є одна річ, якої немає в більшості з них: фізика. Електрошокер хитнувся і впав із поїзда.

Я хапав повітря перед собою, сподіваючись схопити Гаррієт. Мої очі звикли до вітру, і її розмитість набувала форми. Здавалося, вона обернулася. Насправді ж я міг добре її бачити, щоб спостерігати, як вона підняла розбиту пляшку й втиснула її мені в плече.

Кровотеча почалася негайно й була серйозною. Було відчуття, ніби мені на спину перекинули відро з водою. Я спробував схопити Гаррієт, але зрозумів, що не можу поворушити правою рукою. Відчув, як моя шкіра зморщилася, коли вона витягла з мене пляшку. Побачив, як вона полізла геть. От вам і сцена великої бійки. У голові запаморочилося. Усе, що я міг робити, — це лежма лежати й сподіватися, що вітер не здує мене з поїзда до того, як ми зупинимося.

Я відчув руку на своєму плечі, потім гаряче дихання у вусі. Джаспер, нахилившись близько, сказав:

— Використовуйте моє ім’я. Моє справжнє ім’я.

Потім він рушив уперед. Широко розвів руки, наближаючись до Гаррієт, і вона впустила пляшку. Я не міг почути, що він їй говорив. Вона витерла обличчя тильним боком долоні. І тоді Джаспер зробив свій хід.

Він обійняв її.

Це були міцні обійми, такі міцні, що їхні серця билися одне в одного в грудях. Як у солдата, що прийшов додому з війни. Гаррієт уткнулася обличчям Джасперові в плече. Можливо, на мить вони забули про все навколо: вітер, кров, смерть, біль. Вони просто трималися одне за одного.

А тоді Джаспер перекинув їх обох із краю поїзда.

Від: [email protected]

Кому: <ВИЛУЧЕНО>@penguinrandomhouse.com.au

Тема: Епілог

Привіт, <ВИЛУЧЕНО>!

Епілог виявляється складним, головним чином тому, що цього ще не сталося.

Я повинен розповісти вам про те, що було після кульмінації, і це доволі просто. Залишилося не так багато опалових шахт, які потрібно заповнити. Ройса заарештували за приховування зґвалтування. Як я розумію, Дуглас Парсонс був оштрафований за незаконне зберігання вогнепальної зброї. Ліза Фултон ухилилася від звинувачень у викраденні авто, але Гетч бурчав, що вона винна йому новий «ленд крузер». З огляду на те, що Брук тепер офіційно успадковує статки Мактавіша (завдяки результатам тесту ДНК), я впевнений, що він сподівається на найновішу модель. А Джаспер і Гаррієт — ну, вони просто червона пляма збоку «Гана». Ви побачите це фото в газетах.

Звинувачення з боку Мейджорс у плагіаті тепер стали більш публічними, тому вона отримає позов, який хотіла. Не можу цього довести, але відчуваю, що вона збирається порушити будь-яку угоду про конфіденційність, яку підписала одночасно з Лізою. Крім того, не можна зневажати мертвих, тому тепер вона могла звинуватити Мактавіша в чому завгодно. Я також підозрюю, що вона знала про все трохи більше, ніж розповідала. Інакше навіщо їй запрошувати Мактавіша, Ройса й Лізу в одну подорож? Можливо, вони з Лізою спланували це разом: шанс викрити Мактавіша в обох його злочинах раз і назавжди. Серед інших гостей ми, по суті, були просто для масовки: Вольфганга запросили, як вона мені сказала, через його статус у сфері грантового фінансування, а мене — ну, тепер я знаю, що мене взагалі не запрошували. Мейджорс мала вільне місце й хотіла, щоб Джульєтт написала для неї відгук.

Я знаю, ви думаєте, що я жорстоко обійшовся із Симоною. Мене не хвилює однозірковий відгук, справді, ні. Але якби вона розповіла мені про письменника-привида раніше замість того, щоб сподіватися, що я розгадаю якусь загадку, аби книга стала цікавішою, Ваєтт і Джаспер були б досі живі. Напевно, і Гаррієт теж. І, можливо, Гаррієт варто було дожити до справедливого покарання. Хоч це й далеко не найгірша брехня, сказана в тому поїзді, вона відкрила дивну прірву між мною і Симоною, тому я відчуваю, що нам краще припинити наші професійні взаємини.

Але справжній кінець — ось у чому проблема.

Однією з оман більшості книг, написаних від першої особи, є сприйняття того, що все відбувається в реальному часі. Саме тому читачі здатні насолоджуватися напруженням, коли, наприклад, персонаж видирається на дах поїзда: це мовчазна угода, що вони не визнаватимуть автора, який сидить у готельному номері в бандажі й барабанить по клавішах. Але в глибині душі ми завжди знаємо. Саме тому читачі передбачають, що протягом усього тексту цієї книги я виживатиму.

Ми максимально близькі до реального часу, оскільки вони не випускають мене з готелю. Я не знаю, скільки часу потребує перевірка фактів щодо справи, але знаю, що Гетч — не той детектив, про якого варто писати книги. Під цим я маю на увазі, що він цілком може бути точним, методичним і компетентним, але його темп насправді не вражає, чи не так? Крім того, ліки, які мені дали для плеча (яким я, до речі, досі не можу поворухнути — чи варто мені хвилюватися?), змушують мої пальці буквально літати. Ось чому я зміг так швидко записати цю історію.

Ще одна перевага полягає в тому, що я мав достатньо часу дещо погуглити. Чи знаєте ви, що Метісон — це друге ім’я Алана Тюрінга? Знаєте, того хлопця, який створив машину Enigma для злому нацистських кодів? Його вважають батьком машинного навчання. Або, як ми це знаємо зараз, ШІ. Ха. Класичний Вольфганг.

А щодо ваших претензій: так, я казав, що в поїзд сядуть семеро письменників. Але Мактавіш уже давно не був письменником, чи не так? Плюс додалися Джульєтт і Джаспер. Я також сказав, що п’ятеро письменників залишать потяг живими наприкінці подорожі. Знову таки, не враховуючи Мактавіша як письменника: Джаспер гине внаслідок падіння — так, я бачив, як він потрапив під колеса (гик, для мене це труп № 10), — а Джульєтт зійшла з поїзда на півдорозі. Гадаю, залишити це як підказку для математиків?

Що стосується Аарона й Синтії, то тут немає жодного темного минулого. Але я не можу повністю виключити