Читати книгу - "Ловець снів"

— Мабуть, сходжу, — мовив уголос Генрі, ворушачи подвійним шаром масок на обличчі… — Якщо воно потрапить у мене… Що ж, доведеться покінчити з собою.

Зареготавши, як Стабб у «Мобі Діку», Генрі заглибився в будинок.

4

За одним винятком грибок ріс окремими острівцями. Виняток був перед дверима у ванну, де виріс справжній пагорб із грибка, що підіймався по обидва боки від дверей фути на чотири[88]. Це утворення, схоже, росло на якомусь сірому губчастому підмурку. На зверненому до вітальні боці сіра основа пагорба роздвоювалася виделкою, яка неприємно нагадала Генрі розсунуті ноги. Наче хтось помер біля дверей і грибок розрісся на трупі. Генрі згадав одну статтю, яку він колись похапцем переглянув, шукаючи чогось іншого, коли навчався на медичному. У статті були фотографії, одна з них — огидний знімок, зроблений судово-медичним експертом, і це зображення так і не стерлося з пам’яті. На тому знімку була жертва вбивства, кинута в лісі, оголене тіло, знайдене приблизно через чотири дні. На потилиці, під колінами і на складках під сідницями в трупа росли поганки.

Ну гаразд — чотири дні. Але це місце було чистим тільки сьогодні вранці.

Генрі подивився на наручний годинник і побачив, що він зупинився за двадцять хвилин до другої. Східне поясне позачасся.

Він повернувся й визирнув за двері, раптом виразно відчувши, що там щось ховається.

Ні. Нічого, крім прихиленого до стіни «ґаранда» Джонсі. Рушниця здавалася чистою, і Генрі її взяв. Заряджена, на запобіжнику. Один патрон у патроннику. Прекрасно. Повісивши рушницю на плече, Генрі знову повернувся до неприємного червоного пагорба перед дверима у ванну. Запах ефіру, поєднаний із чимось сірчаним і навіть іще неприємнішим, тут відчувався дуже сильно. Генрі повільно й дуже обережно перейшов кімнату до ванни, боячись (і все більше переконуючись), що червоний горбок зі схожими на ноги відгалуженнями — це все, що залишилося від його друга Бобра. За мить він побачить рештки Бобрового волосся або його черевики «Доктор Мартенс», які сам Бобер називав «знаком своєї солідарності з лесбіянками». Бобер чомусь вирішив, що черевики «Доктор Мартенс» — це таємний знак, за яким лесбіянки пізнають одна одну, і ніхто не зміг довести йому, що він помиляється. Так само він був переконаний, що люди на прізвище Ротшильд і Ґольдфарб правлять світом, можливо, з підземного бункера в Колорадо. Бобер, улюбленим виразом якого було «трахни мене, Фредді».

Однак не було ніякої можливості визначити, чи був коли-небудь горбок біля дверей Бобром або взагалі ким-небудь. На це вказувала тільки його форма. Щось блиснуло в губчастій масі, і Генрі нахилився, одночасно думаючи, чи не почали вже проростати мікроскопічні шматочки грибка, які потрапили на вологу, незахищену поверхню його очей. Блискучою річчю виявилася ручка дверей. До одного її боку була приліплена теж поросла золотаво-червоним пухом ізоляційна стрічка. Згадався безлад на робочому столі в сараї, висмикнуті полиці. Чи не цю стрічку шукав Джонсі? Рулон бісової ізоляційної стрічки? Щось у свідомості — можливо, оте саме осяяння, а може, й ні — підказувало, що він не помилився. Але навіщо? Господи, навіщо Джонсі знадобилась ізоляція?

За останні приблизно п’ять місяців, коли суїцидальні думки приходили все частіше і затримувалися щоразу на довше, базікаючи своїм суржиком, цікавість майже покинула Генрі. Тепер же вона шаленіла, ніби прокинулася зі звірячим апетитом. Утамувати той апетит було нічим. Джонсі хотів за допомогою стрічки намертво зачинити двері, щоб не відчинялися? Добре, але навіщо? Напевне, вони з Бобром розуміли, що від грибка це не врятує — той просто запустив свої пальці під двері.

Генрі зазирнув у ванну і видав низький здавлений звук. Яке б огидне божевілля тут не відбувалось, почалось і закінчилось воно саме у ванній, у цьому він не сумнівався. Кімната перетворилася на справжню червону печеру. Блакитні кахлі на підлозі практично зникли під наростами грибка. Ним обросли підніжжя ванни й унітаза. Кришка сидіння піднята і впирається в зливний бачок. Сказати напевне було важко — занадто густим був шар рослинності, — але Генрі здалося, що кришка унітаза продавлена всередину. Завіса на ванні, колись блакитна й напівпрозора, лежала у ванні червоною хвилею і трималася лише на кількох гачках, які теж обросли рослинною червоною бородою.

Над краєм ванни, яка також поросла грибком, стирчала нога в черевику. «Доктор Мартенс». Схоже, Генрі таки знайшов Бобра. Раптово на нього ринули спогади про день, коли вони врятували Даддітса, такі ясні й чіткі, наче це було вчора. Бобер у своїй старій безглуздій шкірянці, ось він піднімає валізку для сніданків Даддітса і питає: «Тобі подобається цей мультик? Вони ніколи не перевдягаються». А потім співає…

— Трахни мене, Фредді, — мовив Генрі в червону порожнечу. — Так він сказав. Так він завжди говорив.

Сльози виступили в нього на очах і покотилися по щоках. Якщо грибку була потрібна волога — а судячи з джунглів, що вибивалися з унітаза, він найбільше полюбляв вологу, — тепер на обличчі Генрі він мав поживу.

Та Генрі було все одно. Тепер у нього була рушниця Джонсі. Грибок міг узятися за нього, але він зробить так, що його не стане задовго до того, як ця гидота добереться до десерту. Якщо до цього дійде.

А цілком може дійти.

5

У кутку сараю він бачив залишки старого килима. Може, сходити принести? Можна було б покласти їх на підлогу, щоб підійти до ванни і трохи краще роздивитися, що там усередині. Але навіщо? Він знав, що це Бобер, і не палав бажанням бачити свого давнього друга, автора таких безсмертних дотепів, як «поцілуй мене в корму» або «хоч стій, хоч трахай», зарослим червоним грибком, як той блідий труп у старій медичній статті з його колоніями поганок. Якщо це допоможе відповісти на якісь запитання, тоді так, це варто зробити. Але навряд чи допоможе, подумав Генрі.

Чого йому хотілося найбільше, то це забратися звідси. Грибок справляв жахливе враження, але це ще не все. Найстрашнішим було моторошне відчуття, що він тут не сам.

Генрі позадкував від дверей ванної. На столі лежала книжка, на м’якій обкладинці якої танцювали чорти з вилами