Читати книгу - "Мандри Гуллівера"

із численних моїх розмов із моїм господарем містить у собі лише головне з того матеріалу, який ми не раз обговорювали з ним протягом більше двох років. Його милість вимагав дедалі більших подробиць, у міру того як я вдосконалювався в мові гуїгнгнмів. Я розказав йому, як умів, про загальне становище Європи; розповів про торгівлю та промисловість, науки та мистецтва, і відповіді, що їх я давав на його запитання з найрізноманітніших галузей, давали матеріал для нових невичерпних розмов. Тут я подам тільки найістотніше з наших розмов про мою батьківщину, привівши його, скільки можу, до ладу, не зважаючи на хронологію чи інші подробиці, а дбаючи лише про істину. Турбує мене тільки те, що я навряд чи спроможуся передати як слід доводи й вирази мого господаря, які постраждають через мою нездатність добре перекласти їх нашою варварською англійською мовою.

Отже, з наказу його милості я розповів йому про революцію, що вибухнула за принца Оранського, про тривалу війну з Францією[105], розпочату цим принцем і поновлену його заступницею — нинішньою королевою, — де брали участь наймогутніші держави християнського світу, яка триває й досі, і вирахував, що під час її вбито вже близько мільйона єгу, здобуто понад сто міст і спалено або потоплено втроє більше кораблів.

На запитання про причини, які змушують країни воювати одна з одною, я відповів, що їх незліченна кількість, але я назову лише деякі, головніші. Іноді то чванство монарха, якому завжди замало землі і людей, що ними він порядкує. Іноді це розбещеність міністрів, які під'юджують короля розпочати війну, аби заглушити чи відвернути народний гнів проти їхнього поганого керування. Багатомільйонних жертв коштували й принципові різниці в поглядах, надто в питаннях релігії. Наприклад: визнавати хліб за тіло, або тіло за хліб, а сік деяких ягід за кров чи вино; чи є свистіння гріх чи доброчинність; що краще — цілувати стовп чи вкинути його в огонь; який колір найбільш придатний для верхнього одягу — чорний, білий, червоний чи сірий; мусить той одяг бути довгим чи коротким, широким чи вузьким, брудним чи чистим; і багато інших. Найкривавіші, найтриваліші та найнемилосердніші бувають звичайно ті війни, що виникають унаслідок розбіжності думок, і, здебільшого, думок у незначних питаннях.

Іншим разом суперечка між двома монархами має вирішити, кому з них належить позбавити третього володінь, на які жоден з них не має ніякого права. Подеколи один принц розпочинає сваритися з іншим з остраху, щоб той не зняв сварки першим. Іноді війну оголошують через те, що ворог занадто могутній, а іноді тому, що він занадто слабкий. Буває, що нашим сусідам бракує того, що є в нас, або вони мають те, чого нам бракує, — тоді ми обоє починаємо битись і б'ємось, доки вони візьмуть наше або віддадуть своє. За цілком законний вважають напад на державу, спустошену неврожаєм, зруйновану моровицею або заплутану в міжпартійні чвари. За законну вважають і війну зі своїм найближчим союзником, якщо якесь місто його лежить зручно для нас або якийсь клапоть його землі може округлити й поповнити наші володіння. Якщо король посилає своє військо в країну, де населення темне та незаможне, він має право винищити половину людності, а решту закріпачити, щоб цивілізувати її та відвернути від варварських звичок. Визнано за цілком королівський та чесний спосіб і часто практикується, що король, викликаний сусідом на допомогу проти напасника, перемігши ворога, сам захоплює землю і вбиває, ув'язнює або засилає монарха, якого прийшов захищати. Кровне споріднення й шлюби часто бувають за причину війни між монархами, і що ближча ця кревність, то більша в них схильність до чвар. Заможні нації — гордовиті, бідні — голодують, а голод і пиха завжди ворогують поміж собою. З усіх цих міркувань ремесло солдата скрізь вважають за щонайпочесніше, бо солдат — то єгу, що за гроші мусить убивати якомога більше таких, як і він, єгу, хоч ті не завдали йому ніякого лиха.

В Європі є навіть особлива категорія монархів-бідаків, які, не маючи сили воювати самі, віддають своє військо в найми заможнішій державі, встановлюючи певну плату за кожного солдата[106]. Три чверті плати вони беруть собі й живуть майже виключно на ці гроші. Такі монархи в Німеччині та в інших північних країнах Європи.

— Те, що ви розповіли мені про війну, — промовив мій господар, — чудово свідчить про розум, який ви, кажете, маєте. Добре хоч, що у ваших діях більше ганьби, ніж небезпеки, і що природа не дала вам змоги чинити багато шкоди. Адже ваш рот лежить в одній площині з вашим обличчям, і ви можете вкусити один одного хіба з обопільної згоди. Пазурі у вас на передніх і задніх ногах такі короткі та м'які, що один наш єгу легко пожене перед собою дюжину ваших. І тому, підсумувавши ще раз названі вами числа вбитих під час війни, я можу подумати тільки одне: ви кажете те, чого не було.

Я, не втримавшися, похитав головою та всміхнувся трохи на його простоту. Маючи певне відношення до мистецтва війни, я почав описувати наші гармати, кулеврини, гаківниці, карабіни-пістолети, кулі, порох, шаблі, багнети, битви, облоги, відступи, атаки, підземні міни, контр-міни, бомбардування та морські бої, де тонуть кораблі з тисячним екіпажем. Я змалював йому картину бойовища, де гине по двадцять тисяч солдатів з кожної сторони; шматки тіла, що літають у повітрі, хрипіння поранених, дим, галас, метушню, смерть під ногами коней, втечу, переслідування і перемогу; поле, засіяне трупами, залишеними на здобич собакам, вовкам та хижим птахам; грабування, харцизство, насильства, підпали й руйнування. І, нарешті, щоб показати відвагу моїх любих земляків, я запевнив, що на власні очі бачив, як при одній облозі вони висадили в повітря понад сто ворогів та стільки ж на одному кораблі, і пошматовані трупи падали потім з-поза хмар на втіху глядачам.

Я хотів був докладніше спинитися на деяких подробицях, але господар звелів мені замовкнути. Кожен, хто знає натуру єгу, сказав він, повірить, що, маючи силу та хитрість, відповідні їхній злосливості, ці мерзенні тварини здатні на всякий із названих мною гидотних вчинків. Але те, що я розповів, збільшило його огиду до всієї їхньої породи і посіяло в його мозкові цілком незнаний йому досі неспокій. Він гадав, що, звикнувши до таких відворотних слів, буде ставитися до них спокійніше. Потім він сказав, що хоч єгу його країни й викликають у нього презирство, але він обвинувачує їх за їхні огидні якості