Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Таврований 📚 - Українською

Читати книгу - "Таврований"

257
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таврований" автора Нік Ремені. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 132
Перейти на сторінку:
себе в бою. Якщо себе не заплямуєш, зарахуємо в з’єднання. А після війни, що будеш робити, дивись сам.

Руднєв наказав черговому відвести Боркунова в карцер.

— Посидь до з’ясування обставин, — крикнув йому навздогін.

В цей час неподалік розгорівся бій. Черговий, забувши про затриманого, кинувся в бік пострілів.

Боркунов схопив з воза, який віз зброю, гвинтівку. Їздовий намагався щось сказати. Той сипнув йому жменю тютюну. Хлопець схопив тютюн і відразу прийнявся крутити цигарку. А заарештований побіг туди, де розгорався бій. Він зайняв оборону разом з іншими партизанами. Влучним вогнем знищив кілька противників.

— Молодець! — Потиснув йому руку боєць, який бачив його в бою.

В цей час черговий спохватився, що упустив затриманого. Побачивши Боркунова, наставив на нього автомат.

— Ти обережніше з ним. Він у бою кілька фашистів уклав.

Боркунова знову відвели до штабу. Там його без усякої подальшої перевірки зарахували в третю роту Феді Карпенка.

Молодий лейтенант прикордонних військ Петя Брайко потрапив в оточення під Києвом. Кілька місяців пробивався до своїх. Але перейти лінію фронту йому так і не вдалося.

Він напав на слід з’єднання сумських партизан. Петра Євсейовича завели у велику кімнату селянської хати. Там за довгим обіднім столом сиділо чотири члени комісії. Окремо від них командир і комісар.

Лейтенанта перевіряли довго. Близько п’яти разів відправляли його в караульне приміщення. Потім знову прискіпливо допитували. Керівництво загону вагалося: що робити.

— Ти знаєш, Семен, — сказав Ковпак. — Я залишати цього лейтенанта боюся.

— Що ж з ним робити? — Заклопотано промовив Руднєв. — Небезпечно і залишати і відпускати теж небезпечно.

Командир хрипко сказав:

— Розстріляти!

— Я не можу взяти на себе таку відповідальність, — відповів Руднєв. — В наших руках життя молодої людини, яка, можливо, має щире бажання служити Батьківщині.

— Давайте його перевіримо на фактах, — запропонував Григорій Якович. — Він каже, що вчився в Конотопі. У Конотопському загоні є чимало людей, які знають місто і педтехнікум.

Викликали комісара Конотопського загону Федора Єрмолайовича Канавця. Він задав Брайко кілька питань, які відразу розвіяли всі сумніви. Лейтенанта забрали в Конотопський загін.

Коли комісар Конотопського загону і Брайко вийшли, в хаті зав’язалася гаряча дискусія.

— Народ валом валить, — сказав Бизима, втомлено знімаючи окуляри. — Не так просто розібратися, де друг, де ворог.

— Все одно ми повинні боротися за кожну людину, у якої є бажання воювати з фашистами, — сказав Руднєв.

— Під цим приводом у з’єднання пролізе маса всякої нечисті, — не погодився з ним Ковпак.

— Для цього їм потрібно перевірки боєм влаштовувати. Зрадник, боягуз, малодушна людина себе відразу покаже. У нас не ті умови, щоб негідник не виявився, — розвивав свою думку комісар.

— Хотіли розстріляти Боркунова, — сказав начальник штабу. — Він показав себе вже в перших боях. По його поведінці бачу, що своїх бойових товаришів не зрадить.

Перервали розмову, коли розвідники завели в приміщення двох молодих хлопців. Вони були одягнені в форму. На вигляд хлопцям було трохи більше двадцяти років. Розвідники доповіли командуванню, що вже допитали їх. Це були офіцери донський сотні.

Ковпак особисто взявся за офіцерів. Вони розповіли, що потрапили в полон. Там над ними знущалися, катували, жили вони впроголодь. Одного разу їх вишикували, запропонували записатися в добровільне козацтво.

У той час німці на окупованій території організовували різні формування з громадян колишнього Радянського Союзу, які допомагали наводити нові порядки. Виснажені непосильною працею, голодуючі хлопці таборів для військовополонених погодилися, розуміючи, що у них немає ніякого вибору.

Семен Васильович відразу зрозумів, що полонені не розібралися у вихорі подій найжорстокішої війни. Нічого не бачили в житті. І, напевно, після всього, що з ними сталося, готувалися до найстрашнішого — розстрілу. Питання партизанського командира вони сприймали вельми байдуже.

До Ковпака теж дійшов весь трагізм ситуації. По суті, ще діти, а їх доведеться розстріляти. Кидав погляди на Руднєва і Базиму. Мовляв, що з ними робити.

Ті теж не могли ніяк визначитися. Їм було шкода молодих хлопців.

З глухого кута їх несподівано вивів присутній на допиті Олексій Ілліч Коренєв.

— Ви розумієте свою провину? — Запитав він.

— Розуміємо! — Відповіли хлопці.

— Ви розумієте, хто ви є?

— Зрадники, — була відповідь.

— Розумієте, сучі діти! — Погладив бороду Дід Мороз.

«Трійка» мовчки спостерігала за старійшиною. Він продовжував «виховувати» полонених. Нарешті, запитав:

— Як вас судити? По совісті чи за законом?

В сінях посміхнулися зв'язкові. Радик підсунувся ближче до хлопців і прошепотів:

— Просіть по совісті.

Ті кивнули:

— По совісті.

Коренєв підійшов до офіцерів:

— Тоді знімайте штани.

Хлопців схопили і поклали на лавку. Всипали їм по двадцять п’ять батогів і відправили в оперативні групи, щоб вони в бою довели свою відданість Батьківщині.

— Нехай воюють, — сказав Ковпак. — Розстріляти ми завжди встигнемо.

— Люди потрапляють у різні ситуації, не розібралися спочатку у новій владі. Тому всіх, хто щиро бажає воювати з загарбниками, треба приймати у з’єднання, — завершив Руднєв. — Включаючи поліцаїв і німецьких союзників, яких Гітлер насильно змусив воювати проти нас.

— Тільки самих німців треба відразу стріляти, — уточнив Базима. — Живими вони нам не потрібні.

До великої хати, де знаходився штаб, стояла черга бажаючих вступити до з’єднання. Руднєв вийшов з приміщення. Поспішив у третю роту, де його чекали.

У черзі комісар впізнав знайому фігуру Клопікова. Побачивши Руднєва, той відвернувся.

1 ... 71 72 73 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таврований», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таврований"