Читати книгу - "Таврований"

— В партизани записуватися?

Той винувато опустив очі:

— Помилився я тоді.

— Ясно. Вітер подув в інший бік. Поспішаєш примазатися?

— Так передумав я.

— Забирайся звідси. Шукай інший загін. У цьому ти своє відвоював.

Коли потепліло, партизани всім обозом відправилися на свою першу базу, в Спадщанський ліс. Колона розтягнулася на кілька кілометрів. Здавалося не партизани, а регулярна армія рухалася по окупованій території.

Німці відразу розгадали наміри партизан. Вони ще знаходилися на півночі Сумської області, а до Путивля вже стягувалися війська. Противник вирішив також закрити з’єднанню доступ в Спадщанський ліс.

До кінця травня з’єднання з обозом розташувалося в урочищі Маріца, в декількох кілометрах від своєї колишньої бази. За даними розвідки, противник силами угорської піхотної дивізії, підрозділами німецької польової жандармерії та місцевої поліції блокував всі підступи до Спадщанського лісу. Він зайняв оборону по річці Клевень в селах Стара Шарпівка, Яцино, Стрільники, В’язенка та інших.

«Трійка» давно мріяла побувати в рідному місті.

— Ось і пройшов наш час брати міста, — сказав, посміхаючись, Семен Васильович.

— Міцний горішок, — відповів Сидір Артемович. — Хлопці недавно вернулись з міста. Там повно німців.

— І навколо Спадщанського лісу теж саме, — додав Григорій Якович. — Добре підготувалися до зустрічі з нами.

— Нарешті побачили в нашій особі гідного противника, — знову посміхнувся Руднєв.

— Все одно получать своє, — промовив спокійно Ковпак.

— Почнемо з гарнізонів, які блокують ліс, — запропонував комісар. — І з міста всі розбіжаться.

Партизани почали атаку гарнізонів вночі. До ранку їх розбили. Уцілілі загарбники поспішили сховатися в Путивлі. Звідти бігли від партизан через Сейм в Буринь, де проходила залізнична магістраль Конотоп — Ворожба.

На початку травня війська Південно-Західного фронту Червоної Армії почали наступ на Харків. Тому ця гілка залізниці, по якій рухалися потяги з військовою технікою та живою силою в район боїв, зараз мала стратегічне значення.

В середині дня помічник начальника штабу з розвідки Петя Брайко доповів «трійці», що противник втік з міста і запитав:

— Може, займемо?

— Займайте! — Відповіли хором перші командири.

Малими силами партизани незабаром оволоділи Путивлем. Загальне керівництво операцією здійснював Базима, йому допомагали Яша Панін і помічник начальника штабу з розвідки Петя Брайко.

Неспокійний Григорій Якович не спав всю ніч. Він домагався того, щоб вороги непомітно не могли увірватися в місто. Сам особисто контролював, хто і куди піде на застави, де розташуються підрозділи, якими шляхами будуть відходити в ліс.

Він розумів, що на фронті не треба кидатися на амбразуру. Війна — це копітка праця. І від того, як ретельно ти виконаєш доручену справу, залежить успіх завдання.

Він розумів, що довго в місті вони не протримаються. Опиратися ворогові тут неможливо. Тому поспішав вивезти багаті трофеї: зброю, обмундирування і продукти. Обоз в місто не увійшов, своїх возів у партизанів не було. Тому довелося організувати в терміновому порядку гужовий транспорт у довколишніх селах.

Кольці Мудрому Базима доручив очолити групу бійців для організації транспорту в селі Октябрьському. До складу цієї групи увійшов Валентин Полозенко. Він жив у селі Спадщина, але до війни кілька років від Путивльської МТС працював в Октябрьському, в місцевому колгоспі, знав його жителів.

Базима розпорядився, щоб хлопці заїхали до діда Гришки, дочка якого була одружена з лісником Соловйовим. У діда дізнатися прізвища поліцаїв. У них в першу чергу забрати гужовий транспорт для доставки в ліс трофеїв.

Колька Мудрий з групою розвідників поскакав у бік Октябрьського, яке знаходилося в декількох кілометрах від міської околиці. Хлопці підганяли коней.

Попереду їхав Колька з Валентином Полозенко. Колька був середнього зросту, одягнений у темну куртку. З-під такого ж темного кашкету вибивалося чорне волосся.

Валентин був високого зросту, повний, з круглим червоним обличчям і русявим волоссям.

За ними скакало на конях, на невеликому віддаленні, з десяток бійців. Вони були одягнені в перешиту німецьку форму, кашкети з зірочками, кубанки з пришитими червоними стрічками. Всі в кирзових чоботях.

Хлопці виїхали вночі. Коли під’їхали до мосту через Сейм, почало світати. Побачили високий двоповерховий будинок. За ним розкинувся старовинний парк. Над товстими вербами кружляло з криком вороння.

З правого боку моста сірів водяний млин. Шуміла вода. Колька узнав місце. Торік вони тут підірвали мости.

Під стукіт копит Колька говорив своєму сусідові:

— Ніч темна, кобила чорна. Їдеш, їдеш, та й помацаєш: чи не чорт тебе везе.

Валентин, розкривши рот з товстими губами, уважно слухав командира групи. Він недочував, говорив з трудом, шепелявив і заїкався.

Ще торік їх з Жорою Гроздовським направили на залізницю Конотоп — Ворожба для того, щоб підірвали поїзд. Не який попадеться. З технікою або з живою силою. Однак, це виявилося не такою простою справою. Ходили дрезини. Попереду кожного потягу йшли порожні вагони з піском.

Тоді Валентин пішов на ризикований крок. Він навчався в Конотопі. Знав місто. Вони разом з Жорою добралися на залізничну станцію. Проникли в потяг з танками. Зачаїлися там, чекаючи, поки він рушить.

В дорозі підпалили шнур вибухівки, а самі вистрибнули з товарняка. Гроздовський відбувся незначними забоями, а Валентин сильно постраждав. Він не міг говорити. Кров текла з вух. Коли до нього повернулася мова, став шепелявити. Заїкатися. Але вижив. І радів цьому. Хоча Діна Маєвська говорила бійцю, що він так і залишиться інвалідом на все життя.

Група Кольки Мудрого швидко минула два мости (через Сейм і