Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Між орлами і півмісяцем 📚 - Українською

Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Між орлами і півмісяцем" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 149
Перейти на сторінку:
пити їй хочеться. Слова і дії мурзи переконливі.

— Втекти тобі звідси, сама бачиш, неможливо,— продовжує Нечах.— Отож віддайся мені доброхітно, без мук і борні і будь моєю ханум.

— Мурзо, повторюю, коли в тебе є любов до мене, відпусти мене додому за винагороду, чи продай, або перекажи родичам, вони дадуть тобі великий викуп-менгун, і не сподівайсь, що віддамся тобі, бо це мені тяжче за смерть,— почала, не втримавшись, повільно пити Настка пахучий напій, повіривши, що то звичайнісінька кава.

Нечах-мурза, стримуючи радість, уважно слухає дівчину. Бачить, як вплинув на неї обмін келишків. П'ючи малими ковтками, він перечікує, зрештою вихиляє свій келишок, знову наповнює його з карафки і робить вигляд, що хоче долити кави і Настці, і та нещасна випиває своє питво і підставляє посудину господареві, бо кава їй сподобалася.

— Добре, люба, я подумаю над твоїм проханням,— зголошується Нечах, ллючи напій дівчині.— Подумаю, пораджуся і скажу тобі, може, й завтра свій кінцевий рішенець,— запинається він і змовкає.— Ти пий, пий, і таки, може, трохи полежимо, як твоя ласка,— лякається він, що напій може не подіяти.

— Мурзо, забуть про те! Я ж сказала тобі вже, що того не буде!

— Гаразд, ти полежиш, а я звіддалік подивлюся і потішуся тобою,— трясеться і тремтить мурза.— Послухай мене, я коли й зроблю тобі оту добру послугу, то не за менгун, а із любові! — тягне він час.— З любові, бо ладен вмерти за тебе,— вірить він у сказане. «Невже не подіє опій? Невже Омар обманув мене?» — проноситься страх у його свідомості...

Настка раптом відчуває знайому нудоту в роті, шаріється на лиці, серце в грудях б'ється сильніше, подих частішає, і до свідомості приходить переконання, що вона знову обпоєна, бо отак же, як і тоді, почало мерехтіти в очах і судомляться щелепи до позіху.

— Розкажи, хто твої родичі, з ким маю говорити, кому переказувати?..— марнує він завбачливо час.— Я таки послухаюся тебе, зважу на твоє прохання,— вдивляється він пильно в лице дівчини,— бо що гаразду з тієї борні нашої: і тобі, люба, і мені?..

Радість від отієї Нечахової мови не встигла заіскритися в серці, як по тілу поповзло повільне оніміння, відчула запаморочення в голові, неприємно-смердючий запах у носі.

— Будь ти про-о-клят-тий, мурзо! Ти — ти-ран! І-у-да-а-а! Вовку-у-ла-ка! — уже переконана Настка, що знову споєна, і ледве вимовляє оті прокляття, бо язик онімів, як і все тіло, млость її окутує, повіки тяжіють, уста дерев'яніють, лоб криєтьси дрібним потом, позіхи судомлять її, солодкаво-смердючий запах будить блювоту.— Хай спопелиться твоє підступне кохання, звірюка ти! — ще видихає з останніх сил Настка і падає на дзиглик-столик головою, втративши притомність. Приємне забуття і якийсь присипливий шум, наче дощ, поволі проникають у її свідомість.

— О, чарівна, семинебесна моя Настан! — схоплюється Нечах-мурза, піднімаючи сонну голову дівчини.— Цього разу я обачніший, не потрачу стільки сил на боріння, і ти таки станеш моєю,— пробує він обережно підняти її, відкинувши розсипані коси.— Блідість тебе не споганює, а красить,— бере він Настку на руки і притискає до себе.— Чи не забагато Омар дав їй того напою з маку? — лякається в тривозі. Нарешті, поцілувавши і схопивши в оберемок сонне тіло, переносить і кладе його обережно в своє ложе, гарячково і спішно розв'язує туго затягнуті поворозки халата-шлафрока...— Почув Аллах мою молитву,— трясетьси над голим тілом.— Почув мою муку! Пошли, о світлий, мені сили, а нам сина! — шепче, підігріваючи в собі жагу.— Пошли!— шпурляє з постелі її вдяганки і роздягається сам, як у гарячці...

Кукають лунко зозулі в саду, туркочуть голуби, воркує десь горлиця, заливно щебече під вікном ластівка, скрипливо кряче жабка-співуха із Качі, але Нечах-мурзі не до них. Він нічого того не чує, оглушений своїм злочином і похітною жагою. Ледь охолоджене, бліде оксамитове тіло Настки своєю чарівністю і покірністю душить його передчуттям насолоди. Він бгає його, мне, гне, ламає, чавить із усіх сил, поки нарешті домагається свого, угамовується, згасає, збуджується і знову утихомирюється, і врешті засинає...

Знадвору у великі затінені вікна покою заглядає ранньовесний вечір. Нечах просинається, утомлено дивиться на бранку і тішиться, як дитя. Вигляд крові переповнює його щастям, надіями, переситістю...

— Зачни її, о Аллах, сином! Дай їй сил очунятись і признати мене мужем! Пошли нам, світлий, обом щастя і багато дітей, красою — як вона, а розумом і силою — як ти!..— шепоче він, споглядаючи її розчулено, милується красою жертви і своєю перемогою над нею, поки й ніч опускається на землю. Нечах-мурза прислухається до ледь чутних подихів Настки і насамкінець мертво засинає поряд, ніби також опоєний маком...

...Просиналася Настка, воскресаючи на очах гвалтівника і приходячи до тями, довго. І наступного вечора вона то очунювала, то знов провалювалась кудись у безвість. Трохи напуджений Нечах-мурза не відходив від неї, як і вся прислуга, що сиділа напоготові за дверима увесь день, радуючись, що відбулося щось вирішально важливе і щасливе для мурзи.

В покій ота прислуга була покликана лише тоді, як згвалтована геть очуняла й усвідомила, що сталоси. Мурза, зустрівшись із знеможеним поглядом Настки, прочитав у ньому зневагу і ненависть, наказав служкам-мийницям перенести велику ханум після омивання у її покій, прибрати ложе і пішов з Омаром у свою мий-ню. Він ледь стримував у собі радість, бо відчував, що вибрався на сьоме небо.

Головним у його поспішнім відлученні був, звичайно, намір дати рабиням і євнухам можливість переконатися, що господар і володар їхній ще здатний і не проявив себе досі не через свою — не доведи Аллах!— неміч, а із жалю та ощадження молодої, любої, хоч і непокірної жони. Він мав не меншу насолоду і від отого розголосу новини по сералю.

1 ... 71 72 73 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між орлами і півмісяцем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Між орлами і півмісяцем"