Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку 📚 - Українською

Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку" автора Колектив авторів. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 212
Перейти на сторінку:
будь-якої миті без пояснення причин. Це зумовлювалося острахом влади після недавнього польського повстання 1863 р., що виборні судові органи можуть сприяти пожвавленню національно-визвольного руху. Зазначені особливості Міністерство юстиції на пропозицію місцевих генерал-губернаторів від образило у розроблених спеціально для ряду західних губерній «Тимчасових правилах»[482]. Ці правила набули сили закону після схвалення імператором думки Державної ради від 23 червня та 5 липня 1871 р. щодо введення мирових судових установлень в губерніях Росії.

У червні 1869 р. Міністерство юстиції видало директиву щодо устрою та утримання мирових з’їздів у Київській, Подільській, Волинській губерніях. Виходячи з того, що стан казни був важким, запропоновано було скоротити кількість мирових суддів у кожній із цих губерній (об’єднати ділянки). За цією рекомендацією при дільничних мирових суддях мали числитися два судових пристави, а при мировому з’їзді — секретар і помічник секретаря. На утримання мирової юстиції цих трьох губерній загалом виділялося 469 400 крб. на рік[483].

Судова реформа потребувала належної кількості осіб, здатних проводити в життя нові судові принципи. Проте у зв’язку з «місцевими політичними умовами» і необхідністю заповнювати вакантні місця ситуація в губерніях складалася не кращим чином. Тому в листі Міністерства юстиції до керівника Київської палати державного майна щодо введення в Південно-Західному краї мирових судових установ від 10 червня 1869 р. міститься пропозиція не завжди вимагати цензу осілості для зайняття посад дільничних мирових суддів і у разі необхідності заміщувати їх уродженцями інших губерній[484]. Також застерігалося, що бажано приймати на ці посади місцевих російських землевласників, кількість яких буде збільшуватися у зв’язку із забороною особам польського походження набувати маєтки в Західних губерніях, за винятком отримання спадку згідно із законом[485]. У листі також дається рекомендація щодо призначення мировими суддями виключно осіб російського походження[486].

Водночас у багатьох архівних документах міститься інформація щодо хабарництва та неправосудних рішень і вироків мирових суддів. На жаль, безкарність і безвідповідальність мирових суддів проходить червоною ниткою через усю їхню діяльність. Мирові судді часто приймали рішення з порушенням закону, керуючись місцевими звичаями, а іноді розпорядженнями губернатора й генерал-губернатора[487]. Але навіть у разі притягнення їх до відповідальності за кричуще беззаконня, хабарництво й судове свавілля мирові судді відбувалися лише адміністративними стягненнями.

У 1883–1885 рр., уже в добу контрреформ, Міністерство юстиції виступило з пропозицією щодо заснування в судово-мирових округах імперії посад голів мирових з’їздів, подібно до того, як це вже було установлено 1875 р. для губерній Царства Польського[488]. Такі посади в судово-мирових округах Волинської губернії були уведені 1 лютого 1884 р., а в Київській губернії — 23 січня 1885 р.[489]

Законом від 12 липня 1889 р. мирові суди були ліквідовані на переважній частині території Росії (крім мирових суддів у Санкт-Петербурзі, Москві та деяких інших великих містах, зокрема в Одесі й Харкові), їхні справи передали до відання земських начальників, міських суддів та повітового члена окружного суду, про що докладніше йтиметься у наступному підрозділі цієї книги. Проте в Київській, Волинській та Подільській губерніях призначувані згори мирові суди збереглися, оскільки вони фактично не входили в суперечність із сутністю судової контрреформи.

Загальні судові місця призначалися для розгляду професійними юристами (іноді — за участю присяжних засідателів) справ, які виходили за межі компетенції мирової юстиції. Окружні суди засновувалися для кількох повітів, а судові палати — для кількох губерній або областей на підставі окремих розпоряджень («розписів»). Проте поділ на судові округи свідомо не збігався з адміністративно-територіальним поділом, що вважалося однією з гарантій незалежності судової влади від виконавчої. З дев’яти судових палат в українських губерніях було три: Харківська (округ охоплював Харківську, Полтавську, Курську, Орловську і Воронезьку губернії та деякі повіти Катеринославської і Тамбовської губерній), Одеська (Херсонська, Катеринославська, крім окремих повітів, Таврійська, Подільська губернії та Бессарабська область), а також Київська (Київська, Волинська, Чернігівська і Могильовська губернії). В межах кожного округу судової палати створювалися окружні суди, кількість яких поступово зростала. Зокрема, на 1888 р. існували такі окружні суди: в окрузі Харківської судової палати — Харківський, Ізюмський, Сумський, Курський, Орловський, Таганрозький, Воронезький, Острогозький, Полтавський, Лубенський, Новочеркаський, Усть-Медведицький; в окрузі Одеської судової палати — Одеський, Херсонський, Катеринославський, Сімферопольський, Кишинівський, Єлисаветградський, Кам’янець-Подільський; в окрузі Київської судової палати — Київський, Уманський, Житомирський, Луцький, Чернігівський, Ніжинський, Стародубський, Могильовський. Кожна з судових палат складалася з кримінального й кількох цивільних департаментів, окружні суди могли поділятися на відділення. Суддями в загальних судах могли бути лише особи з вищою юридичною освітою, які пройшли додаткову підготовку впродовж кількох років у статусі кандидата на судові посади.

Важливою гарантією для суддів, зокрема й судових слідчих, було те, що члени судових місць не могли бути ні звільнені без прохання, ні переведені з однієї місцевості в іншу без їхньої згоди, а тимчасове відсторонення від посади могло мати місце лише у разі віддання їх під суд. їм також встановлювалося високе грошове утримання.

Окружні суди в першій інстанції розглядали основну масу цивільних і кримінальних справ. Судові палати розглядали апеляції на рішення окружних судів, а також діяли як суди першої інстанції у справах «про державні й посадові злочини» та у справах за звинуваченням у

1 ... 71 72 73 ... 212
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"