Читати книгу - "Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька"

протягом усіх років свого існування – чи то на території сучасної України, чи то за її межами – провідники всіх чотирьох державницьких формацій люто поборювали одне одного. Причина – фундаментально відмінні ціннісні орієнтації: від радикально-комуністичних до поміркованих буржуазно-ліберальних. А сумістити різновекторні ціннісні орієнтації в межах однієї політичної моделі ніде, нікому і ніколи у світі не вдавалося.

Як показали всі наступні події – не вдалося це й українцям. Крім того, як це завжди буває в українській політиці, можливо, маємо справу з черговим прикладом відвертої маніпуляції. Ось оціночне судження, яке перекреслює пафос заяв В. Горбового: «В гарячковій атмосфері останніх тижнів перед початком німецько-советськой війни бандерівцям вдалося змонтувати т. зв. «Український національний комітет» на т. зв. «З'їзді Української політичної еміграції», під декляраціею якого підписалось деяке число громадян із інших політичних угруповань… дехто, до яких звернулись за підписами, відразу відмовились, як, напр., генерал В. Петрів».[206]

Розділ VII
Хто такі члени державного/крайового правління?
Пояснення Володимира Лисого

Аналізуючи цей список, уже відомий читачеві мемуарист свідчить:

– він «на власні очі» бачив документ про призначення Юліяна Федусевича на «ресорт судівництва», хоча в наведеному вище списку його прізвище відсутнє;

– всі «призначенці» утворюють дві групи – безпартійних професіоналів та партійних призначенців, причому частина перших «навіть нічого не могли знати про свою «номінацію», бо вони тоді у Львові не мешкали»;

– отже, «у формальному першому засіданні Краєвого правительства… не могло бути навіть 1/3 членів»;

– «міністри» цього «уряду» навіть з формального погляду такими не були, оскільки не приймали ніякої присяги, хоча «службову присягу зложили тоді навіть міські службовці»;

– нарешті, ставить питання В. Лисий, «як то сталося, що Л. Ребет став головноуповноваженим «правління» за підписом Я. Стецька тоді, коли Я. Стецько був вже інтернований»?

Далі В. Лисий ставить й інше принципове питання – про політичну орієнтацію «уряду» Стецька/Ребета. І дає на нього таку відповідь: «Могла бути тільки двояка концепція цього уряду: або уряд виступав зовсім явно, як союзник Німців і німецької політичної програми, або уряд був згори наставлений проти німецької окупації, відкидаючи німецьку політичну програму на сході Європи, отже мусів би бути підпільно, від початку засекречений». Уряд Стецька/Ребета, – веде він далі, – «хотів захопити адміністрацію краю в часі, коли пересувалися фронти воюючих армій. Робив це очевидно за згодою і відомом німецьких військових кругів, які у блискавичному поході на Схід не мали часу і людей з місця встановляти цивільну адміністрацію. В такий спосіб для звичайних людей поставала ілюзія влади націоналістів. Цей короткий період «влади» ОУН(б) позначився в краю самосудами і вбивствами в імені «націоналістичного маєстату». Говорити про нього щось позитивно, – робить висновок В. Лисий, – вже ніяк не можна».

Насамкінець своєї розповіді В. Лисий вказує і на такі суттєві для нашої розвідки обставини. Перша. Лише після інтернування Бандери, Стецька та членів їх групи у Львові з'явилися члени ОУН. Тої самої, якою продовжував керувати А. Мельник. Вони і розповіли про розкольницьку діяльність групи Бандери, яка «затаїла багато моментів політичного характеру та моментів з подій розбиття перед власним громадянством та перед митрополитом Кир Андреєм. Замовчуванням фактичного стану та неправдивим інформуванням добилися вони того, що митрополит видав свого пастирського листа» від 1 липня 1941 р. Попри всі зусилля, «Комісіїгромадян сеньйорів», спеціально створеної з метою об'єднання українського націоналістичного руху та примирення групи Бандери з митрополитом Шептицьким (якого бандерівці, як ми вже з'ясували, просто ввели в оману), позитивних результатів досягнути не вдалося. «Б тому місті, – читаємо далі, – …на основі розмов з Митрополитом Андреєм Шептицьким та єпископом Йосипом Сліпим ствердити, що вони оба не вірили в побіду Німців мимо їх успіхів. Всі заяви їх обох в сторону німців мали чисто тактичний характер. Німці це скоро збагнули і їх ставлення до… митрополита Шептицького і його політики було зовсім холодне, навіть вороже».

Одним словом, підсумовує Володимир Лисий, «факт присяги С. Бандері не давав жодної сили влади тим, що цю присягу зложили. Нічого дивного, що по інтернуванні Я. Стецька і Р. Ільницького ілюзія української влади… закінчилася».

Наостанок ще одна розширена цитата: «Усі події ОУН, які попередили 30 червня 1941 р. і які відбувалися під час проголошення «акта 30 червня» і після нього, це біг наосліп одної партії, яка думала, що саме прийшла пора здійснення її партійної програми. Під кутом впливу партії на все життя і під кутом контролювання всього життя ішли всі намагання ОУН. Українське громадянство бачило це все і як не стояло осторонь, то ставилося з резервою. Воно не бачило в тому всьому своєї волі і не вважало себе співтворцем тої політики і тих актів, що робила ОУН…Українське громадянство рішилося йти власним шляхом так довго, доки буде це можливо», – завершує свої спомини Володимир Лисий.

Хто такі члени «Державного/Крайового правління»? Варіант 1

Гай-Головко Олесь Нестерович (справжнє ім’я – Олекса Несторович Головко) (1910–2006). Народився в с. Писарівка, Подільської губернії в родині священика. В 1931 р. закінчив літературний ф-т Ленінградського ун-ту. Член Ленінградської асоціації