Читати книгу - "Гра на багатьох барабанчиках"

Усі непомітно окинули поглядом чужинця. Сніг танув на його кольорових, модних високих черевиках. Жовтий напис на блакитній куртці звістував чужою мовою якусь яскраву істину. Продавчиня глянула на нижню полицю.

— Є, — сказала. — Остання пляшка.

— Отже, у пляшках. У нас на півночі журек маємо в баночках, — розтлумачив чоловік і весело оглянув людські обличчя. — Ми на свята ідемо до Австрії, на лижі, і жінка вперлася, що має бути журек, а це остання крамниця перед кордоном, — сказав він уже тихіше і невідомо чому звернувся до Матушека.

Матушек відвернув голову і спокійно розглядав різні ґатунки цигарок, виставлені за склом вітрини. Черга мовчки посунулася на одну особу. Пані Матвіюкова лічила біля дверей решту.

— Що то за свята без журека? — знову обізвався чоловік. Його високий, гучний, самовпевнений голос якось різав вухо. — Це ж наша польська присмака. Я вже стільки побував у різних країнах в Европі й у світі, але журека нема ніде. Ясно, що мають якісь свої присмаки, але не журек. Тому, подумав я, як тут не куплю, то вже ніде. У Чехії нема журека.

Ніхто не відізвався. Чоловік почав притупувати й хухати в долоні. Продавчиня, ота балакуча продавчиня, збентежена присутністю чужого, робила свою роботу справно й ретельно. Черга швидко рухалася вперед, надто швидко, бо ж ніхто не спішив.

— Холодно, — сказав чужий до Матушека і ще й потер театрально долоні.

Матушек глянув на нього і майже непомітно усміхнувся з ґречности. Відвернув голову до цигарок у вітрині.

— У нас замовлені апартаменти в Альпах. Пане, які там канатні дороги, яка база. З’їжджаєш годину або й ще більше. А в готелі внизу бар і басейн. Їмо за власним графіком. В усіх апартаментах є кухні, тому жінка й зможе зготувати той журек. І ще я візьму шмат ковбаси, але доброї. А тут є добра ковбаса? — занепокоївся раптом він.

Від прилавка неохоче відійшла наступна жінка. Продавчиня розсунула під шиєю блискавку светра.

— Бачу, що є ковбаса, але як ковбаса коштує шість злотих, то не може бути добра, — сказав чоловік.

Загудів клаксон. Чоловік підійшов до дверей і впустив у крамницю клубчасту хмару морозного повітря. Гукнув щось у бік машини й повернувся на своє місце.

— Нервується жінка, бо ввечері маємо бути в Альпах. А мені тут іще журека захотілося.

Матушек купував цигарки, апельсиновий запах, півлітру й хліб. Продавчиня вправно підрахувала колонку цифр і в цей рахунок загорнула пляшку.

— І журек, — сказав він. — Пляшку журека.

У крамниці стало зовсім тихо. Продавчиня з благоговінням подала йому ту пляшку. Матушек швидко заплатив.

— Пане… — почав було зовсім остовпілий чоловік у куртці, але Матушек умить зібрав свої покупки й вийшов.

Перед крамницею побачив Галину з її трохи-не-того донькою і віддав їй пляшку.

— Візьми. У нас не їдять журека, тільки борщ, — сказав він і ще нагадав їй прийти увечері по давно обіцяну ковдру.

Івонка соромилась увійти. Стояла біля плоту і клацала зубами, невідомо, від холоду чи від страху.

— Чого ти, дурна, боїшся? Не з’їдять же тебе. Раніше треба було боятися, не тепер, — сказала їй мати.

— Там є якісь хлопи. Ти йди, а я тут із малим зачекаю.

— То й добре, що є, може, зараз нам щось вдасться зробити. При свідках. Ну, йди!

Дівчина неохоче рушила.

У кухні за столом сиділо четверо чоловіків. Матушек саме розлив по останній. Матушкова, велика й товста, поралася із проціджуванням молока. Було тепло й приємно.

— Гей, матір, дівчата прийшли по перину, — ствердив Матушек.

Присунув їм одного вільного стільця. Галина сіла на краєчку, а Івонка стояла з дитиною біля дверей.

— Ну, то будьмо, — сказав Ґураль і вихилив чарку. Інші зробили те саме мовчки. Хекнули, запили оранжадом.

Матушкова вийшла в кімнату і одразу повернулася з клунком, запакованим у плівку і перев'язаним мотузком. Защебетала до дитини.

— Як звуть?

— Ще ніяк, — швидко відповіла Галина.

Іванка нервово затупцювала на місці.

— Коли хрестини?

Галина знизала плечима.

— Це добра перина, — сказала Матушкова. — Ціле літо вивітрювалась на горищі. Маєш що натягнути?

— То він батько, — понуро кинула раптом Івонка з-під дверей і показала головою на Ґураля.

Запанувала повна збентеження мовчанка.

— Ну, Івонко? — заохотила матір.

— Tи батько, — вона тепер подивилася йому просто в очі.

Матушкова відсунула немовляті шапочку з чола і уважно до нього приглядалася.

— Я своїх маю четверо, — озвався нарешті Ґураль. — Дай мені спокій, дівчино, сама не знаєш, хто з тобою спав.

— Ну! — грізно сказала Галина.

— Я з нею спав, — вигукнув Кавка.

Язик у нього заплітався, а очі п'яно блищали. Не мав хлоп здоров’я до горілки.

— Так, спав з нею, — повторив він протягло. — Але с-п-а-а-в, був такий п’яний, що відразу заснув, значить,