Читати книгу - "Над Тисою"

Віденський експрес прибув до Явора, як завжди, рано-вранці. На плоских дахах вагонів темніли великі вологі плями, дзеркальні шибки вікон плакали, а на приступках чорніла нанесена пасажирами грязюка. Мабуть, там, звідки прибув поїзд, на берегах Дунаю, у Відні і Будапешті, в угорському степу Алфелд, ішли великі дощі.

Поки поїзд висихав під вранішнім сонцем, прикордонні наряди контрольно-пропускного пункту перевіряли документи у прибулих пасажирів. Їх сьогодні було багато: радянські офіцери і солдати-відпускники, які служили в групі окупаційних військ в Австрії, юнаки і дівчата, які поверталися в Москву з Риму, де відбувалися всесвітні змагання гімнастів, велика делегація угорців, що їхали в Китай через Радянський Союз, парламентські діячі, торгові представники різних країн, дипломати, що віддавали перевагу поїздові перед літаком, і, нарешті, просто мандрівники, транзитні туристи. До останніх належав і Френк Білд — високий, сухорлявий, п'ятдесятирічний здоровань з важкими роговими окулярами на довгому кістлявому носі. Френк Білд спокійно димив сигаретою і нудьгуючи позирав у вікно, поки перевіряли його документи. Під час усієї цієї процедури він не сказав прикордонникам ні «так», ні «ні», не подивився на жодного з них. Вони для нього просто не існували.

Виконавши всі прикордонні і митні формальності, Френк Білд піднявся на третій поверх вокзалу, де містився готель для закордонних мандрівників, зайняв зручний номер, прийняв душ, поголився, переодягнувся. Свіжий, з рум'янцем на запалих щоках, ні на кого не дивлячись і нічого не помічаючи, він пройшов у ресторан. Йому подали яєчню з шинкою, коньяк, сир, кофе. Білд їв і пив не поспішаючи, не відриваючи погляду від тарілки. Розраховуючись з офіціантом, він спитав англійською мовою, чи можна купити в Яворі англо-російський словник. Офіціант знав по-англійськи тільки два слова: «не розумію». Френк Білд перейшов на німецьку. Цю мову офіціант знав добре. Так, в Яворі є чудовий магазин, де можна купити і англо-російський словник, і багато інших хороших книг. І міститься він зовсім недалеко, в двох кроках від вокзалу, на головній вулиці. Ось він, видний навіть звідси: дві вітрини, високі дубові двері і над ними червона вивіска з великими літерами: «Книготорг».

Френк Білд кинув неуважний погляд на вікно, в той бік, де був книжковий магазин, автоматично сунув сигарету в рот і повільно підвівся. Перш ніж піти з ресторану, він задав ще одне запитання: де можна обміняти іноземні гроші на радянські? Офіціант дав іноземцеві і цю справку.

Так само ні на кого не дивлячись, нічого не помічаючи, холодний і пихатий, мандрівник залишив ресторан, спустився вниз, перетнув вестибюль і вийшов на привокзальну площу з її молодим сквером, квітниками, зеленіючими газонами.

Обмінний грошовий пункт містився поряд, на площі, в невеликому будиночку. Залишивши там долари і одержавши карбованці, Френк Білд попрямував до магазина з високими дубовими дверима і двома вітринами, заставленими книгами.

У великому приміщенні книготоргу на численних полицях стояло кілька тисяч книг.

— О! — вигукнув мандрівник по-німецьки. — Куди я потрапив? Ваш магазин майже Британська бібліотека!

Людина в чорному костюмі, в білій свіжій сорочці, пов'язаній скромним темним галстуком, чемно привітавшись, сказала чистою німецькою мовою:

— Нам, звичайно, далеко до Британської бібліотеки. Але навіть така кількість книг має для явірських трудящих більше значення, ніж мільйони томів Британської бібліотеки для трудящих Лондона.

— Ви не тільки продавець, але й агітатор! — усміхнувся Френк Білд. Це була його перша посмішка з того часу, як він ступив на радянську землю. — Чи є у вас англо-російський словник останнього видання?

— Будь ласка, прошу вас. — Людина в чорному костюмі зняла з полиці товсту книгу в темно-червоній обкладинці і поклала її перед покупцем.

— Так, це те, що мені потрібно, — задоволено сказав Френк Білд.

Він опустив у велику кишеню свого макінтоша словник, відрахував потрібну кількість карбованців, відніс їх у касу. Вручаючи продавцеві чек, він потис руку і сказав напівжартома:

— Дякую вам, пане агітатор. — І відразу ж пошепки промовив: — Привіт від «Бізона».

«Бізон»?.. Людина, що стояла за прилавком, була приголомшена. Сам Артур Крапc передає їй привіт. Згадав, нарешті! Скільки років мовчав. Адже Криж хрещеник «Бізона». Будучи помічником військового аташе в Празі, Артур Крапc завербував його в свої агенти. Шістнадцять років тому Криж був рядовим агентом і, тепер рядовий. А Крапc круто поліз вгору. Кажуть, він став важною персоною, трохи не першою особою в штабі закордонної розвідки. Недаремно він згадав про Крижа. Є якась важлива причина.

Любомир Криж у перші ж роки після того, як Закарпаття возз'єдналося з Радянською Україною, зробив чимало цінних послуг своїм хазяям. Усі добуті відомості він передавав резиденту Дзюбі, а той пересилав їх далі. Криж мав справу тільки з Дзюбою. Недавно він дізнався з газети, що Дзюба загинув у горах. Криж був певен, що резидент розбився не випадково: комусь треба було, щоб Дзюба розбився. В перші дні після загибелі Криж радів несподівано одержаній волі. Тепер йому нічого тремтіти за своє життя — мертвий не викаже. Але минуло кілька тижнів, і Криж засумував без Дзюби, без його грошей. Він звик за рахунок таємного заробітку прикрашати своє життя. Не раз пошкодував Криж за втраченою статтею доходу. І ось вона знову замаячила перед ним у цьому привітанні від «Бізона». Невже тільки привітання? Так мало? Ні, повинно бути ще щось.

Трохи збліднувши, з крапельками поту на скронях, Любомир Криж з надією і острахом дивився в спину проїжджого іноземця. Невже він нічого більше не скаже йому?

Френк Білд, гортаючи словник, поволі посувався до виходу, не цікавлячись