Читати книгу - "Раб. Книга 1. Чужий біль, Нідейла Нельте"

Тамалія

Де ж мені сили зібрати, щоб на цей вечір званий Антера зводити? Ні, звичайно, судячи з попередніх прийомів, у них там публічні екзекуції рабів не прийняті, але ж той же Селій напевно не упустить шансу хоч якось його зачепити. І добре, якщо злегка. Олінка, знову ж... Ух, як мені туди не хочеться!

Хіба що... якщо він буде постійно поруч. Чорт, ну не пов'язувати ж на нього повідець і не тягати за собою в туалет! Поганий з мене агент, я все ж таки оператавниця, куди мені в таких умовах. Інші навіть сім'ям про свою роботу не розповідають, а я якомусь рабу прийшлому вже все викласти готова. Але не можна ж, сама розумієш, що не можна. Він і так занадто багато бачить, ще трохи, і здогадуватися почне.

І як же йому пояснити, навіщо туди тягнутися?

Доведеться, напевно, пояс замовити. Не нашийник же...

Відкриваю сайт. Ох, як це мило – з шипами, зі ланками, що стискаються та самозатягуються... Ось без цього раба ніяк не вивести, прогулянка зіпсована буде. Знаходжу простенький, золотий (я б не випендрюватися, але ж аристократка недороблена, не можна ж з дешевкою в світ виходити). Замовляю.

Друге віконце сигнал видає – намагалася по фотографії дівку знайти. Не знайшла. Хм, а які аристократи в нас можуть бути так заховані? Це що ж, якась із триголового сімейства на прогулянку вилізла? Або я переробила вже і дурощі вважаються?

Розглядаю інформацію. З її супроводу теж ніхто не ідентифікований. У базі проданих рабів хлопчака немає.

– Дивно...

– Що, пані?

Кошуся на Антера – щось відволіклася я, не помітила, коли підійшов. Як же він все-таки вміє! А ти, агенте Там, навіть вдома не розслаблюйся, не на курорті. Але так не хочеться...

– Я тут майже не бачила дітей-рабів. Ти знав, що виявляється, до шістнадцяти років вони містяться в спеціальних рабських дитбудинках?

– Я на Тарина недавно, пані.

Киваю: в курсі. Дивиться очікуючи, ​​продовжую:

– Звідки ж у неї цей хлопець?

– Не всі і не завжди дотримуються правил, – знизує плечима, сідаючи на диван. Недалеко, але не наближаючись.

Замислююся. Передати, чи що, нашим фотки – і компанії, і хлопчака? Точно ж десь нелегально відловили. Тільки в листі не можна, якщо вона і справді відноситься до якого-небудь з вищих сімейств, можуть відстежити. Гаразд, ось буде наступна зустріч зі зв'язковим...

О, може, залізти в рабський реєстр, пошукати того охоронця? Якщо його продавали, повинен же бути в базі. Втім, можливо, база тут не одна.

Відкриваю вікно, чую тихий видих. Дивлюся на Антера. Погляд у нього такий... нехороший.

– Антере... ти чого? – цікавлюся.

– Хочете елітного охоронця? – питає, позираючи на віконце.