Читати книгу - "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
3) Ми бачимо, як важливо для держави, також і для релігії, надати верховній владі право вирішувати, що законне і що незаконне. Бо якщо самим божественним пророкам це право оцінювати вчинки могло бути надане тільки з великими збитками для держави і релігії, то набагато менше воно повинно бути надаване тим, які ні майбутнього не вміють провіщати, ні чудес творити не можуть. Але про це згодом я скажу докладніше.
4) Нарешті, ми бачимо, як згубно для народу, який не звик жити під владою царів і має вже встановлені закони, обирати монарха. Бо ні сам народ не буде в змозі витримати таке правління, ні царська влада не зуміє терпіти закони і права народу, встановлені іншою особою, менш авторитетною, а ще менше вона буде схильна захищати їх, особливо тому, що при встановленні їх не могли бути взяті до уваги інтереси царів, але тільки народу чи народних зборів, які думали правити царством. І відтак, захищаючи давні права народу, цар здавався б швидше слугою, аніж паном його. Отож новий монарх з найбільшою запопадливістю буде прагнути встановити нові закони і змінити права держави на свою користь, а народ поставити в таке становище, щоб він не так легко міг забирати почесті у царів, як славити їх.
Але тут я ніяк не можу змовчати про те, що не менш небезпечно також і вбити монарха, коли б навіть було цілком ясно, що він тиран. Бо народ, який звик до царського авторитету і ним тільки стримується, буде нехтувати й висміювати менший [авторитет]. І тому, якби одного умертвили, то для народу буде необхідним, як колись для пророків, обрати на місце першого другого, який буде тираном не добровільно, а з необхідності. Бо як він зможе бачити закривавлені царевбивством руки громадян і чути їхнє вихваляння вбивства як доблесного вчинку, що його вони сподіяли тільки для того, щоб показати приклад для нього одного? Зрозуміло, якщо він хоче бути царем і не визнавати народ суддею царів та своїм паном і царювати незалежно, то він повинен помститися за смерть першого і, в свою чергу, показати приклад у своїх же інтересах, аби народ удруге не наважився вчинити такий злочин. Але помститися за смерть тирана убивством громадян йому буде нелегко, якщо тільки він у той же час не буде захищати принципів того першого тирана і схвалювати його діянь, а отже, не піде у всьому стопами першого тирана. Ось чому й бувало так, що народ, хоч і часто міг міняти тирана, але ніколи не міг звільнитися від нього чи замінити монархічне іншою формою правління. Фатальний приклад цього дав англійський народ, який шукав причини, які дозволили б йому стратити монарха на законних підставах. Однак, убивши його, він менш за все міг змінити форму правління.
А вже як люди пролили багато крові, знову повернулися до того, що було: проголосили нового монарха, під іншою назвою (ніби все питання було в одній назві). Останній жодним чином не міг утвердитись інакше, як тільки через вигублення царського роду, вбивство друзів короля чи запідозрених у дружбі з ним і через порушення війною мирного спокою, здатного породжувати чутки, аби простий народ, зайнятий і захоплений новими подіями, спрямував думки від убивства короля на інше. Тому народ пізно помітив, що для врятування вітчизни нічого іншого не зробив, як тільки порушив право законного короля і все привів до гіршого стану. Таким чином, він за першої можливості вирішив вернутися до старого і не вгамувався, доки не побачив, що все прийшло до попереднього свого стану59. Але, можливо, хтось наведе як приклад римський народ і заперечить, що народ легко може звільнитися від тирана. Але я думаю, що саме на ньому наша думка цілком підтверджується. Бо хоч римський народ набагато легше міг позбутися тирана і змінити форму правління з тієї причини, що право обрання царя та його спадкоємця було у самого народу і що сам він (який складався якраз із людей бунтівливих і відважних) ще не звик слухатися царів (бо з шести царів, які були в нього раніше, він умертвив трьох), однак він нічого іншого не зробив, як замість одного обрав кількох тиранів60, що постійно втягували його до нещасливої зовнішньої і внутрішньої війни, доки, нарешті, влада знову не перейшла до монарха, і також тільки під зміненою назвою, як і в Англії.
Що ж стосується Голандських штатів, то в них ніколи, скільки ми знаємо, не було королів, але були графи, на яких право панування ніколи не переносилося. Бо, як оголошують самі всемогутні Голандськи штати в доповіді, виданій ними в час графа Лейчестерського, вони завжди зберігали за собою право (authoritas) нагадувати тим графам про їхній обов’язок і утримували в себе владу захищати це своє право та свободу громадян і висувати вимоги до графів, якщо б вони переродилися на тиранів, стримуючи їх так, що вони тільки з дозволу і схвалення штатів могли щось зробити. Із цього випливає, що право верховної величності, яке останній граф61 намагався присвоїти собі, завжди було у штатів. Тому аж ніяк не правильно, що вони зрадили його, коли відновили своє давнє, майже втрачене вже панування. Таким чином, цими прикладами цілком потверджується те, що ми сказали, а саме: що форму всякого правління неодмінно слід зберігати, і вона може бути змінена не без ризику повного його руйнування. Це і є те, що я вважав за потрібне тут зазначити.
Розділ XIX. Показується, що право стосовно священних речей цілком належить верховній владі і що зовнішній культ релігії повинен бути пристосований до дотримання спокою в державі, якщо ми хочемо несхибно коритися Богові
Коли я говорив вище, що тільки ті, хто має владу, має й право на все (і що тільки від їхнього рішення залежить усе право), я розумів під цим не тільки громадянське, але й священне. Бо й цього права вони повинні бути тлумачами і захисниками. І це я тут хочу чітко зазначити і спеціально поговорити про це в даному розділі, бо є вельми багато людей, які цілком заперечують, що це право, тобто право стосовно священних предметів, личить верховній владі, і не хочуть визнавати їх за тлумачів божественного права, а тому беруть на себе сміливість звинувачувати й ганьбити їх і навіть відлучати за це (як колись Амвросій імператора Теодосія) від церкви. Але, що вони таким чином ділять владу, і навіть самі прагнуть влади, ми побачимо нижче в цьому самому розділі. Передусім я хочу показати, що релігія дістає силу права тільки за рішенням тих, хто має
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза», після закриття браузера.