Читати книгу - "Аптекар"

У пальта навіть був прошитий армідним волокном каптур, який вона натягнула на голову. Зараз вони з Деніелом видавались лише хутровими тінями в темряві.

Ейнштейн вийшов просто через собачий хідник у дверях пральні, Деніел виліз слідом. Вона відчувала поруч із собою тепло Хана. Пролізши крізь хідник, вона помітила, як Ейнштейн щоразу тягне Деніела вниз, коли той намагається підвестися навпочіпки.

— Повзи, — пояснила вона.

Усе відбувалось гнітюче повільно, хутро ставало важчим і теплішим із кожним силуваним кроком, бо галька під коліньми й долонями різала, немов ножем. Коли дістались до трави, стало не так боляче, але вона так намагалась не пасти задніх, що майже цього не помітила. Вона тривожилась, поки Ейнштейн вів їх до надбудови, де мешкали собаки, адже він намагався провести їх до вантажівки, яку вона наказала Арні перегнати. Але вантажівка — не найкращий засіб для втечі. Можливо, снайпер чекає на позиції, поки хтось виїде на єдину дорогу? Або ще одне: у стрільця могли бути спільники, які мали вигнати, прочесавши будинок, його жертв із дому, поки він чекає.

Вона чула, як роз’ятрені собаки, які були зачинені в загоні в будівлі попереду, тривожилися через те, що відбувається. Вони встигли подолали три чверті шляху, коли пролунав ще один глухий звук, здійнявши їй в обличчя хмару куряви. Ейнштейн різко гаркнув, і Алекс почула, як один із собак прожогом кинувся від їхньої маленької зграї убік із низьким басовитим гарчанням. Через важкі кроки лап і дрібну ходу Алекс зрозуміла, що то, мабуть, ротвейлер. Ще глухий удар, далі, але гарчання ритму не змінило. Вона щось почула — можливо, приглушену лайку, а потім — град куль зі зброї, яка, безперечно, не була снайперською гвинтівкою. М’язи в неї напружились, попри те що вона намагалася встигати за Деніелом, бо вже чекала на неминуче скиглення Ротвейлера. Скиглення не було, але гарчання теж затихло. На очі накотилися сльози.

Хан підійшов і став збоку неї — з боку стрільця — і вона побачила, що Ейнштейн так само захищав Деніела. Кевін казав, що собаки віддадуть за Деніела життя, і саме зараз вони це доводили. Мабуть, Кевінові було б прикро, що вони так само захищають її.

Кевін. Тепер більше шансів, що він живий. Сюжет не пускали більше в ефір не тому, що вони знайшли Кевіна, а тому, що досягли успіху в пошуках Деніела.

Вони пройшли у надбудову, і з почуттям вдячності Алекс заповзла в морок, що сховав її. Собаки надворі нетерпляче гавкали й завивали. Переборюючи важкі хутряні обладунки, вона насилу підвелася на ноги, і, хоча й не розгинаючись, ще могла рухатись швидше. Деніел повторив за нею, тримаючи в полі зору Ейнштейна, стежачи, чи й досі він показуватиме їм пригинатись. Утім, наразі Ейнштейн на Деніела не зважав.

Вони з Ханом переривчасто бігли вздовж собачих вольєрів, спиняючись біля кожних дверцят і стрибаючи до наступних. Спочатку вона не була певна, що має бігти, але потім збагнула, що вони роблять. Найближчий вольєр відкрився настіж, а потім наступний. Кевін навчив своїх цінних учнів, як відмикати вольєри ззовні.

Звільнені пси враз затихли. Перша пара — звичайні однаковісінькі німецькі вівчарки. Двійко псів побігли до дверей комори на північ. До того, як вони зникли з очей, трійко ротвейлерів промчали повз неї на південь. Один доберман побіг за ними, за ним — четверо німецьких вівчарок, кожна зграя порозбігалась у різних напрямках. Собаки посунули з будівлі так швидко, що вона вже втратила їм лік. Звісно, більше, ніж три десятки, хоча деякі тварини були дуже молоді. Частина її хотіла прокричати: «Розшарпайте їх, хлопці!», а інша частина прагнула застерегти: «Стережіться!». Вона побачила, як повз неї промчали цуценята Лоли, і її очі знову сповнилися слізьми.

У пітьмі хтось панічно закричав. Постріл, потім крик. Натягнута, безрадісна усмішка з’явилась на її губах.

Але то були не зовсім хороші новини. Вона почула постріли з іншого боку. Безперечно, нападник не один.

— Пістолет? — прошепотіла вона до Деніела.

Він кивнув, а потім добув його з-за пояса джинсів і простягнув їй. Вона захитала головою. Просто хотіла упевнитись, що він його не загубив. Під хутром у неї тік піт. Скинувши каптур, вона рукавом витерла чоло.

— Що тепер? — прошепотів він. — Ми маємо чекати тут?

Вона саме збиралась відповісти, що це не зовсім можна назвати втечею, коли Ейнштейн, повернувшись, знову потягнув Деніела додолу. Вона стала рачки й поповзла за Ейнштейном, який вивів їх крізь ті самі двері, у які вони потрапили, а далі знову їх чекав Хан, котрий вдруге прикривав їх іззаду. Цього разу Ейнштейн вів їх точно на північ, хоча вона не пригадувала, щоб там розташовувалась якась споруда.

Вона збагнула, що, мабуть, доведеться довго повзти, а вона вже всі руки подряпала стернею. Вона спробувала прикрити долоні манжетами з рукавів на пальті, але та частина пальта не мала кевлару, тому це майже не зарадило. Принаймні, у стрільця було вдосталь клопоту з хутровими тінями в темряві, щоб перейматись чотирма, які не нападають. Вона озирнулась на будинок удалині. Не бачила, щоб усередині хтось увімкнув світло, окрім того, яке вмикали вони. Вони ще не прочісували будинок. Собаки й надалі гавкотіли, гарчали вдалині, гарчали Лолини цуценята, чувся уривчастий гавкіт.

Вона загубила лік часу, відчуваючи лише те, як сильно упріває і страждає від задухи, те, що вони повсякчас піднімаються трохи вгору, і те, що Деніел уповільнився, і їй знову й знову коле руки, незважаючи на пальто. Але, як на неї, вони відійшли недалеко, коли Деніел, засапуючись, спинився. Вона підповзла до нього.

Огорожа. Вони дістались північної межі ранчо. Вона шукала очима Ейнштейна, не знаючи, що тепер мають робити, а потім збагнула, що Ейнштейн уже по той бік огорожі. Глянувши на неї, пес тицьнув носом попід огорожею. Вона навпомацки пролізла, де він показав, відчувши, як обсипається земля із сітки-рабиці; а те, що здавалось їй тінню, насправді було завалою із чорного каміння. Але місця було вдосталь, щоб вона легко пролізла. Вона відчула, як Деніел схопив її за литку, щоб вона його спрямувала. Коли вони обидва пролізли, вона побачила, як важко Хан пролазить крізь лаз. Скривилась, здогадавшись, як гострі краї сіткових ланок, мабуть, впиваються йому