Читати книгу - "Твій на місяць, Анастасія Соловйова"

Сумна картина, ніколи не повернуся до рідного міста.

— Зате у нас нещодавно піцерію відкрили, — звично жартую я.

Зупиняємось біля двоповерхового будинку, з яким пов'язані не найкращі спогади. Підходимо до дверей. Я нервово тупцюю біля порога, не наважуючись дістати ключі з сумки або хоча б подзвонити.

— Я з тобою. Пам'ятай про це, — Рома притягує мене, обіймає міцно, майже болісно, ​​цілує у скроню — і різко натискає на кнопку дзвінка.

За дверима лунають чиїсь кроки.

Нам відчиняє батько. Виглядає він так само: сиве волосся, сині очі, стиснуті в тонку смужку губи. Стримую безглузде бажання накинутися на нього з обіймами, як п'ятнадцять років тому.

— Доню, дякую, що приїхала. Дуже радий бачити тебе, — усміхається батько. Незграбно торкається до мого плеча, а потім звертає увагу на Романа: — А ви, я так розумію, хлопець моєї дівчинки?

— Так, — відповідає Рома, і в його очах я відразу помічаю недобрий блиск.

— Проходьте, ми вас давно чекаємо.

Я несміливо переступаю поріг будинку. Все здається чужим: квітчасті шпалери, нові довгі люстри, дешеві картини на стінах. Це більше не моя обитель, у кожній деталі я помічаю слід мачухи. Саме вона обожнює кольори в інтер'єрі, безглузді фігурки, що стоять на полицях, громіздкі світильники на натяжній стелі. Де у цьому мій батько? Хоча б щось має відповідати його смаку!

Заходжу до ванної та швидко оглядаю приміщення: шампунь, тоніки, дезодоранти мачухи стоять на виду. Жодної електричної бритви або одеколону, тільки друга зубна щітка нагадує про те, що в цьому будинку живе чоловік. Відкриваю всі шафки, у найдальшому бачу крем для гоління й одинокий гребінь. Чому там? Здається, Тамара повністю приручила батька. Коли я востаннє була вдома, тут ще панувало відлуння його особи. Була і книжкова шафа з його улюбленими детективами, і телевізор навпроти дивана, і, звичайно, більярд.

По шкірі повзуть крижані мурашки, серце пронизують гострі стріли, а в голову лізуть погані думки. Ні! Він не міг! Все не може бути так погано!

Гучно грюкаю дверима, біжу на другий поверх, судорожно оглядаюся на всі боки і вриваюсь у кімнату, де ми з батьком грали в більярд.

Грудну клітину здавлює від болю, нерозуміння, образи. Тренажерний зал! Довбане приміщення з біговою доріжкою, орбітреком, шведською стінкою та гантелями. Батько ніколи не займався спортом, мачуха теж не стежила за фігурою, наскільки я пам'ятаю. Чи це для Ярика?

Від цього припущення мені стає зовсім гидко. Навіщо батько мені зателефонував? Хотів, щоб я побачила, що його не існує? Звичайно, тілесна оболонка ходить десь на першому поверсі, тьмяно посміхається та моргає порожніми очима, але особистості вже немає. Зникла, розчинившись в егоїстичних бажаннях пасинка та другої дружини.

Я не хочу в це вірити! Тяжко дихаю, заплющую очі і намагаюся хоч трохи заспокоїтись. Не можна робити поспішні висновки, раптом батько захопився спортом? І йому справді подобаються всі ці картини на стінах та тупі фігурки?

Спускаюся на перший поверх, де мене одразу обіймає Рома. Він чекав біля сходів, але піднятися нагору не наважився. Як тільки відчув, що мені треба побути на самоті? Чіпляюсь у його плечі руками та ледве стримую сльози. Вони тремтять на віях, і я крадькома скидаю їх кінчиками пальців.

— Ходімо на кухню, нас чекають, — стомлено говорю я.

Він киває, цілує мене в лоб і бере за руку.

На кухні за величезним столом сидить вітчим та мачуха. Тамара вирядилася, як на свято: яскраво-червоне плаття, сережки з діамантами у вухах, масивне кольє на шиї та червоний лак на нігтях. Вона награно посміхається, настільки широко відкриває рота, ніби хоче продемонструвати всі пломби на зубах.

— Привіт, Асю, люба, — звертається до мене. — Я так скучила за тобою!

Боже, тільки не це! Мачуха схоплюється, на величезних підборах наближається до мене і міцно обіймає. Від неї смердить солодкими духами, а награна благодушність викликає нудоту. Тамара завжди була такою. При сторонніх грала невинну овечку, називала мене своєю дочкою і театрально закочувала очі від захоплення. Вдома ж вона одразу ставала собою: істеричною, поверховою, злою. Може, тому я люблю говорити правду? Надивилася на фальшиву Тамару та вирішила жити по-іншому?

Мачуха відлипає від мене і пильно роздивляється Романа. В очах Тамари подив: вона ніяк не може зрозуміти, чому цей красень зустрічається зі мною. Мачуха впевнена, що я жорстока тварюка, безсоромниця, через яку постраждав її улюблений синочок.

— Вітаю! Ви Роман, правильно? Дуже рада, що в Асі з'явився постійний хлопець. Ви ж знаєте, вона у нас дівчина легковажна, з ким тільки не зустрічалася у шкільні роки. Але що вдієш, ми всі колись були юними. Добре, що вона змінилася, — каже мачуха, посміхаючись, і пропалює Романа захопленим поглядом. Я завжди дивувалась, як у Тамари виходить говорити гидкі речі таким медовим голоском, що люди відразу приймають її думку і бачать у її словах лише щиру турботу і теплоту, а не пасивну агресію.

— І вам добрий день, — у голосі Романа чую холодну зневагу.

Тамара, здається, нічого не помічає. Не звикла, що хтось бачить її гнилу душу наскрізь.

— Ой, Романе, можна ж на "ти"? Якщо у вас із Асею все складеться, ми станемо родичами! Я дуже сподіваюся, що її складний характер не завадить вашому щастю, — мачуха знову сміється та підходить до Романа. — Тим більше, я майже одного з вами віку.