Читати книгу - "Твій на місяць, Анастасія Соловйова"

Я здавлено хихикаю. Тамарі сорок сім, а вона вдає із себе молодуху і майже відкрито заграє з моїм фальшивим хлопцем.

Мачуха чує мій регіт, затикається, злісно дивиться на мене долю секунди, а потім робить ще один крок до Романа. Тягне до нього свої тонкі руки, явно має намір обійняти.

Рома насмішкувато піднімає брови, оглядає Тамару, кривить губи і поблажливо знизує плечима. Усім своїм виглядом показує, що мачуха йому гидка. Але вона ніби не розуміє такої явної реакції, йде напролом, чіпляється в його плечі, грайливо сміється.

Роман залишається вірним собі: відводить її руки в сторони і зарозуміло посміхається.

— У вас щось не так із зором, шановна Тамара. Мені не п'ятдесят років, тож давайте продовжимо звертатися один до одного на “ви”. І обіймів від чужих жінок я не терплю, тож не вішайтеся мені на шию, будь ласка.

Мачуха розгублено хлопає віями, в її очах на мить прослизають живі емоції: здивування, страх, злість та образа. Тамара застигає на одному місці, з її обличчя сповзає маска чемності, пальці впиваються в тканину сукні. Невже так швидко здалася?

Тут я чую звук дверей, що відкриваються. Чиєсь взуття падає на підлогу, у передпокої лунають повільні кроки, дзвінка тиша тисне на нерви.

— Ну, привіт, сестричко, — бачу нахабну усмішку зведеного брата і падаю в тягучу прірву.

Ярик дивиться на мене карими очима. Всередині спалахує ненависть, я готова кинутися на нього і роздерти голими руками. Я нічого не забула, просто засунула спогади в далеку скриньку, і ось вони кривавими спалахами пронизують свідомість.

Роки знущань, образи та принизливі слова, які я чула кожен день. І груба хіть, власництво, примха пихатого хлопчика, який вирішив, що я його трофей. Декілька спроб насильства, якого я дивом уникла.

Таке не забувається. На жаль.