Читати книгу - "Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова"

Приїхали всі окремо.  Першими, за традицією, увійшли подружки нареченої та друзі нареченого.  При цьому Ілля, погойдуючись, мало не збивав квіти. Настя йшла «змійкою», наче обминаючи невидимі конуси.

А ось траєкторія Міши навіть опису не піддавалася.  Варто зауважити, що Рудий безсовісно тримався за Олену.  Все б нічого: ну, за руку там чи за лікоть.  Ні ж! Міша, як людина оригінальна, твердою чоловічою рукою спирався на груди матері Саші.

І поки Громова згоряла від ревнощів і досади, Олена, цілком задоволена собою, йшла поруч з Рудим.

За цією зграєю тупотіли дві тверезі людини: Маша та Андрій.  Потім і Ксенія пішла до зали під руку з батьком.

Вони повільно йшли проходом, поки грав «Весільний хор» Ріхарда Вагнера.

Ну, «йшли» – це дуже сказано. Лев Агров, який випив дві чарки коньяку, ходою прокладав шлях і підтримував дочку, яка в будь-яку секунду могла впасти від своєї порції алкоголю.

Наречений і священик слухняно чекали наречену біля вівтаря.  При цьому всі присутні дивувалися на Мирова.

Їх можна було зрозуміти, бо одяг у Алекса досі не висох.  Зате і належну увагу приділили нареченому, а то на весіллях зазвичай на наречених заглядаються і на їх незвичайні прикрашені сукні.  Та ні.  Тут і жінку належну увагу припало.

Ех, чи ще буде...