Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"

Не думала, що колись у житті доведеться стати перед вибором: віддати антибіотик хворій людині зараз чи зберегти на випадок, якщо занедужає хтось із дітей. Морально було складно ухвалити рішення.

Але через годину, виявивши, що Тимура лихоманка тіпає, я дала йому першу дозу препарату. Рани ретельно промила міцною заваркою чаю. Жінки встановили біля чоловіка чергування і постійно напували то відваром акації, то чаєм, то просто водою. Трохи пізніше, коли ми вирішили дослідити місцевість, у найближчій балці знайшли ромашку, іван-чай та м'яту. Відвар лікарської ромашки знімає запалення. Іван-чай збиває температуру. А м'ята приємно урізноманітнила наше «чайне» меню. Хоча варто пам'ятати, що часто пити м'яту небажано, особливо чоловікам і вагітним вона протипоказана.

Знеболювальних препаратів також був мінімум. Доводилося обмежувати приймання лише двома першими днями.

Дякувати, на третій день Тимуру полегшало. Почервоніння навколо ран зменшило. Але я продовжила давати йому антибіотик до п'ятого дня.

Обстежуючи місцевість, ми вийшли до плавнів. Не передати всю казкову красу плавневого лісу по берегах водойм, проток, озер та лугів. Усі, хто вийшов на розвідку, захоплювалися краєвидами. Кожен був згоден залишитися жити тут всупереч голосу розуму.

— Поліно Михайлівно, залишмось! — раз у раз хтось звертався до мене.

— Ну, живуть же люди на крайній півночі! І нічого, здрастують! У юртах чи цих, як його… Іглу! — Геннадій, як велика дитина, ходив за мною і вмовляв залишитися. — Ми б тут із пацанами дозорну вежу спорудили, козаками стали!

— І справді, Поліно, може, обговоримо? — напівголосно запитав Микита, що йшов за мною.

— Хто з нас керівник? — розсердившись, різко зупинилася, розгортаючись на сто вісімдесят градусів. — Я що, головний злодій? Не пускаю діток пограти у козаків-розбійників? Проголосує більшість — залишимося.

Іллюшка не чув, що я сказала Микиті, і прискакав до мене з початку нашого ланцюжка, що розтягнувся.

— Тьотю Поліно, давай тут жити! Дивись, як тут добре! І я побачив водяний горіх! У тій книжці, що мені подарували на день народження, написано про нього! Він їстівний! Горіхи їдять сирими, відвареними в солоній воді та запеченими у золі. З розмелених плодів отримували борошно та крупу. Тільки у книзі не написано, як саме перемелюють.

— Лізо, ти знала про водяний горіх? — гукнула навздогін дівчині.

Вона зійшла з наміченої стежки й щось колупала в траві.

— Ну, я не можу знати про всі рослини на світі. Якщо Іллюшка в енциклопедії бачив, то спробуймо!