Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Біля Ембері стов високий чоловік, робот. Вірніше, кіборг, бо голова була єдиним, що в нього було людським. Все інше – грубо зроблений робот, з масивними руками, в одній із яких була здоровенна сокира, вставлена у спеціальні пази на зап’ястках, була наче продовженням залізної руки. Інша була порожня – мабуть, у другій руці теж раніше була сокира, якою нині володіли уакарі. Або лежала під руїнами правої башти разом з вожаком їхньої зграї. 

Це, як зрозумів Платон, і була... е-е-е... був Сонячна Машина. Фред стояв перед великими високими дверима, навіть воротами. Очевидно, це був вхід до спавну, сфери виходу з віртуальної реальності. 

- Не бреши, я сиджу вдома за компом, - промовив Фред. – Точно знаю! І звідси можна побачити, що я знаходжуся в своєму вірткріслі. Я перевіряв. 

- Ти впевнений? А чому ж не можеш вийти звідси? Адже на кожному етапі «Віртуозної Гри» в будь-яку секунду можна залишити вірт, відмовившись брати участь і продовжувати далі, - спитав Платон. - Мабуть, ви помітили глюки на всіх рівнях «Віртуозної Гри», хіба це не так? – Платон обвів усіх поглядом. – І всі приймали пігулки. У всіх є знак, який тримає тут і впливає на вас! Ви бачите лише те, що потрібно програмі! Підкорювальній програмі Сержа Гармаша! 

Всі мовчали. Ембері спохмурніла, задумалася. 

- А в тебе, Платоне, чому немає знаку? – раптом спитав Крапс, котрий щойно отямився і почув останні слова хлопця. – Може, ти засланий козачок? Шпигун? Розповідаєш тут нам байки. Брешеш, можливо, ти, а не наші очі? 

- Я не приймав пігулок, хоча отримав їх теж, як і всі ви. Мені їх упхали як привабливу оферту в офісі «Вірт+Реал». І я навіть одну з’їв. А потім якось забув. Не до них було. Я шукав Ембері у вірті й реалі. Потім випадково виявив, що за мною стежать. До речі, стежили, щоб контролювати, чи приймаю я регулярно ці пігулки. Звіти надавали безпосередньо Гармашу, як я зрозумів потім. Всі мали їх приймати обов’язково. Саме ці пігулки давали гарантію, що вірт зможе активуватися у ваших головах, навіть якщо ви знаходитеся в реалі. І так сталося, що я познайомився з однією чудовою пані, яка почала допомагати мені шукати тебе, Ембері.... 

Платон розповів про офіс у «лампочках» і про те, що там бачив і як його вкинули у вірт. 

- Так, ми здогадувалися, що знаходимося під впливом, що нами керують, можуть впливати, але не думали, що все так серйозно. Але коли на останньому рівні моя пам'ять повернулася, я в цьому вже була впевнена, - відгукнулася Ембері після мовчанки. – Тому... Я пропоную домовитися і співпрацювати. Маємо ще два дні, щоб придумати план, що можна зробити в цій ситуації... 

- Ти вбила Попелюшку! Я не збираюся домовлятися з тобою, - огризнувся Крапс, котрий теж щойно отямився. – Ви стріляли в нас! Бікі теж загинула через вас! І уакарі ви сокиру дали, щоб вони нас вигнали з правої башти! Як повірити ворогам? Та ніяк! А ми вороги! 

- У випадку з Попелюшкою було або я, або вона! – промовила Ембері. – Я встигала перша, от і все. А вибухи вчора – не наша робота. Хтось вчора стріляв із центральної башти. І це були не ми! 

- І сокиру мою вкрали! І віддали уакарі, – якось смішно пожалівся Сонячна Машина. – Вчора ще була, а сьогодні зникла. Можливо, хтось, крім нас, є ще в цій локації. 

- Це можна зробити програмно, - проговорив Платон задумливо. – Грей із офісу може грати в цю гру. Прописувати вибухи, змінювати інвентар... Мабуть, можна спостерігати за нами з комп’ютера у Грея? Гм. Та запросто, - кивнув він своїм думкам. 

- Може, розв’яжете нас? – похмуро  спитав Інстант. – Враховуючи такі новини, ми, наче, вже в одні команді. Нам немає сенсу вбивати одне одного. 

- Ще побудете зв’язаними, нічого вам не станеться, - прогудів Машина. – Треба прикинути всі «за» і «проти». 

- Що тут прикидати? Вони брешуть. Я не вірю жодному слову Платона. І тобі, Ембері, не вірю ні на йоту! Кожен сам за себе! - він вдарив кулаком по дверях входу до сфери переходу. – Я хочу вийти звідси! Чому Ембері? Давайте тягнути жереб! Один із нашої команди, один із їхньої! Підтримую кандидатуру Крапса, як ти й хотіла, - він кивнув на хлопчину, який тулився до свого агрегату. 

- Жереб – це неправильно, - різко заперечила Ембері. – Піду я, як і сказала! І я вірю Платону! Парашутисте, не наривайся! 

Дівчина ще не встигла договорити, а Фред раптово дістав звідкись пістолет і вистрілив у Ембері.

Дівчина зреагувала миттєво. Він ще тільки діставав пістолет, а вона вже падала вперед і вбік, йому під ноги. Прозвучав постріл. Куля вдарила в стіну, а Ембері вже смикала Фреда за ноги до себе. Від швидкого й сильного ривка він упав на підлогу. Пістолет випав з його рук і полетів у куток кімнати. Дівчина миттєво схопилася на ноги й навела на нього дуло пістолета. Аватар Командос Емілі працював бездоганно.

- Ти як був негідником, та і лишився, - прошипіла вона Фреду в обличчя. – Машино, зв’яжи його. 

Фред оскалився і почав підніматися на ноги, не звертаючи уваги на зброю в руках Ембері. 

- Ти не вистрілиш! Віддай пістолет! Пацифістка! Ти й комахи не вбила в своєму житті! Попелюшка не рахується, там спрацював ефект несподіванки й рефлекси. 

Він ступив крок, щоб підійти до дівчини і забрати в неї зброю. Але Ембері вистрілила. Точніше, Командос Емілі вистрілила. Просто Фредові в груди. Він якось розгублено й недовірливо поглянув на свою пробиту по центру грудей сорочку, схлипнув і впав на підлогу.