Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

Я кивнула, висловлюючи згоду.

– Ти обіцяла нам одяг, – нагадала Кхибра, яка вийшла з ванни з чистим відром у руках. – За такі гроші це має бути більш ніж пристойний.

Офутта знову закотила очі. У двері постукав і увійшов пан Флюн. У руках він ніс жіночу сумку, на зразок таких, з якими господині ходять на ринок. Тільки на цій було багато пришитих кишеньок і ремінь, щоб перекидати через голову. Гномка порилася в ній, і дістала різнокольорові клаптики. Вона захоплено стала викладати їх на ліжко.

– Тільки не перестарайся, – пригладив косу на бороді пан Флюн. – Минулого разу сукня виявилася занадто пишною. Їм у гральний будинок іти.

Гномка презирливо фиркнула, а тролиця здивовано подивилася на неї.

– Ти збираєшся шити одяг із цих клаптиків?

– До наступного року впораєшся? – вколов Шафран.

– Дивлюсь, ви обізнані в магії, як свині в опері, – образилася Офутта.

– Досить, – пробурмотіла Кхибра.

– Тоді не заважайте моїй магії. Гей, руда, – звернулася вона до мене, – нумо встань і покрутись навколо себе. Тебе це теж стосується, – кивнула вона тролиці. – Підійміть руки вгору і не опускайте.

Ми встали й покрутилися, як і просила гномка.

– Ось так, тепер трохи в боки розведіть. Добре… Так і тримайте!

Офутта, примруживши очі, уважно спостерігала за нами, немов знімала мірки на око. Після цього перевернула відро і стала на нього, балансуючи, щоб не впасти. Їй це чудово вдалося. Вона дістала довгу шовкову мотузку і по черзі нас обміряла. Після абсолютно безцеремонно, як наставник найманців, обмацала груди й сідниці.

– Ти що собі дозволяєш?! – в один голос скрикнули ми з тролицею.

– Якщо ваші груди випадатимуть із декольте, а ще гірше – не влізуть у нього, то нема чого мені потім пред’являти претензії, – скривджено засопіла Офутта. – І я маю розуміти, скільки тканини піде на спідниці. Не вистачало зайве пришити!

Ми з Кхиброю перезирнулися. А гномка щось бурмотіла, щось рахувала і, примруживши око, щось прикидала в розумі. Вона зістрибнула з відра і знову підійшла до своїх клаптиків. Потім тихо щось пробубніла і клацнула міцними пальцями. Клаптики немов ожили. Вони роєм різнокольорових метеликів закружляли навколо Офутти. Вона спритно висмикнула один і другий клаптик, і вони одразу ж стали відрізами тканини. В її руках з’явилися і клацнули ножиці, а нитки самі вскочили в голки. Гномка крутнулася навколо себе. Повітря здригнулося, немов створило невидимий, але щільний магічний кокон. Відрізи підійнялися у повітря, і на наших очах почало відбуватися диво: ножиці клацали, голки встромлялися в тканини, котушки ниток дзиґами кружляли на місці, рівні стібки доріжками лягали, поєднуючи тканини. Ш-шах, ш-шах, ш-шах! І ось на ліжку лежать дві цілком пристойні сукні. Та що там пристойних, вони просто чудові! Одна темно-синя, друга – фіолетова. Як?! Ми не вірили своїм очам. Як вона змогла створити таке диво?

У нас із Кхиброю був однаковий вираз облич: відвислі щелепи та круглі від захоплення очі.

– Вам не потрібно привертати до себе зайву увагу, – пояснила гномка, любовно складаючи клаптики в сумку.

– Як ти це зробила? – Кхибра першою відійшла від побаченого.

Офутта тільки знизала плечима.

– Ви володієте кулінарною магією, я – швейною. Тільки нікому не кажіть про це. Мені хоч і потрібні постійні клієнти, але я поки що в цьому не зацікавлена. Так, експериментую, – не без кокетства вимовила гномка. – А це все, – вона кивнула на сукні, – потребує великої кількості енергії. Хоч у мене і є накопичувачі, але надовго їх не вистачає. Тут темне джерело, воно практично повністю поглинає світлу магію. Обереги та захисні артефакти – найбільш ходовий товар. Так, дядьку Флюне?

– Абсолютна правда, – гном набрав молодецького вигляду, пишаючись своєю племінницею. – Якщо щось треба, то в мене брат торгує ними. І робить, і продає.

– Дякую, – задумалася я. Але поки ще не вирішила – потрібен нам якийсь артефакт чи ні.

– Сподіваюся, ми домовилися? Ви не бовкнете? – допитувалася Офутта.

Ми палко заприсяглися їй, що мовчатимемо як медузи. Гномка простягнула руку за розрахунком. Кхибра, не торгуючись, віддала їй сім золотих монет. Офутта миттєво сховала їх у кишені. Потім взяла кістяний гребінь і вичесала фарбу, що встигла повністю висохнути. Після чого спорудила нам вигадливі високі зачіски.

– Усе, – вона відійшла вбік, милуючись своєю роботою. – За це можна ще кілька золотих накинути.

Кхибра простягнула їй золотий і п’ять срібних монет. Гномка зітхнула, але гроші взяла. Я доторкнулася до волосся. Офутта насупилася.

– Ти руки свої бачила, руда? З такими руками в гральний дім не можна!

Я глянула на свої руки: три зламані нігті й подряпини від падіння з єдинорога.

– Відразу здогадаються, що ти простолюдинка. А це що? – вона тицьнула товстим пальцем із коротким, вкритим рожевим лаком, нігтем на два невеликі шрами на зап’ясті, що залишилися після укусу мага-перекиданця.

– Це маг найманців розпізнавав мою магію.

– Він укусив тебе? – допитувалася Офутта.