Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Так, – потупила погляд я.

– Щоб мене дракон обслинив! – лайнулася гномка.

Пан Флюн насупився.

– Коли це сталося? – на обличчі гнома ані натяку на щось хороше.

– Сьогодні, – зблідла я.

– Уранці чи вдень? – зсунула густі брови гномка.

– Та нещодавно, години дві тому, так, Кхибро?

– Десь так, – тролиця дивилася на мене з неприхованим жахом.

– Та що трапилося, га?! – їхні загадкові погляди почали мене дратувати.

– Ти в повний місяць станеш перекиданкою. Він спеціально так зробив, – засмутила мене гномка, – щоб потім за Покликом знайти.

Я ошелешено вирячилася на неї. Гномка почала пояснювати:

– Той, хто тебе перетворив на перекиданку, може застосувати заклинання Поклику. І тоді, де б ти не була, твій звір підкориться йому. А якщо він застосує Заклик, то, все,  каюк. Ти не зможеш опиратися наказу господаря.

Серце завмерло. Холод пробіг по спині від верхівки до самих кінчиків пальців на ногах. Боги, та що ж це таке?

– Я не хочу бути чудовиськом, – в очах забриніли сльози, і мій голос зрадницьки затремтів.

– Троглодити, що живуть тут у глибоких печерах, знають ритуал зняття прокляття, – почувся голос Шафрана. – І зробити це потрібно сьогодні. Завтра буде пізно. Інакше щомісяця ти перетворюватимешся на звіра. Тільки якого?..

– Як до них потрапити? – недослухавши фамільяра, я обвела поглядом принишклих гномів і Кхибру.

– Вони рідко йдуть на контакт із людьми, – забарившись, сказав пан Хурлапий.

– Я бруднокровка, – вирішила не приховувати своє походження я. – У мені тече кров Сонценосних ельфів. З такою людиною вони підуть на контакт?

Гном смикав косу на бороді. Гномка ще більше зсунула брови, від чого вони з’єдналися в широку цілісну лінію. Вона кинула короткий погляд на дядечка, а потім видала:

– За десять золотих я вас приведу до троглодитів.

– Офутто! – обурився гном. – Я не дозволю тобі лазити одній по підземеллях.

– Я буду з цими, – вона тицьнула пальцем у нас із Кхиброю.

– Котра зараз година? – поцікавилася я.

Пан Флюн дістав годинник-цибулину. Кришка з мелодією відкрилася.

– Шоста вечора.

– Скільки нам потрібно для того, щоб троглодити зняли прокляття? – я швидко міркувала. Нам потрібно сьогодні ж зняти прокляття, потрапити до храму Ліссейли та зайти в гральний будинок. На все часу не вистачить.

Гномка знизала плечима.

– Я не знаю, скільки триває ритуал.

– Ми можемо послати їм магоптаха, щоб вони все приготували до нашої появи?

Гномка глянула на мене спідлоба.

– Офутто, якщо ти знаєш, що троглодити можуть провести ритуал, то значить, ти з ними знайома, – напирала я. – У нас немає часу. Ми маємо закінчити всі справи в підземеллі до опівночі. Кажи, ти ж знайома з ними?

Гноми мовчки переглянулися.

– Троглодити мої постійні постачальники, – почав пан Флюн. – Вони постачають у мою крамницю рідкісні гриби. Офутто?

Гномка зиркнула на нього з-під лоба.

– Та знайома я з ними. І з їхньою шаманкою теж знайома, – видихнула Офутта. – Тітонька Іккхі, думаю, не дуже зрадіє нашій появі. – Гномка помовчала, а потім продовжила: – Я не можу дати жодних гарантій. Троглодити бояться темних найманців. А особливо магів.

– Але зняти прокляття твоя тітонька Іккхі може? – напирала я. Знаємо ми гномські відмовки! Починає торгуватися маленьке жлобко!

– Так, – щось рахуючи в розумі, явно суму, яку збирається заламати, видихнула гномка.

– Десять золотих зараз і десять після мого повернення до Ситова, – не давши додумати Офутті, запропонувала я більш ніж щедру нагороду.

Кхибра кинула на мене обурений погляд. Але це моє життя, і за нього я буду торгуватися до останнього. Очі гномки блиснули жадібним вогнем.

– П’ятнадцять після, – шахрайка зрозуміла, що я не відступлюся.

– Дванадцять, і це остаточна ціна, – дзуськи, буде, по-моєму.

– І магоптах за ваші гроші, – усміхнулася Офутта.

Я глянула на Кхибру, вона кивнула і дала їй магоптаха. От же ж маленьке жлобко! Вона швидко зашепотіла йому щось гномською мовою і підкинула вгору. Птах розчинився в повітрі.

– Що тепер? – я нервувала. Ще б пак! Не щодня тебе кусають перекиданці.

– Чекаємо відповіді. А поки що, дай мені свої руки, – гномка вже діставала з сумки маленькі ножиці й пилочку. – Я їх хоч трохи їх  до ладу приведу.

– І скільки заломиш? – гмикнула Кхибра.

– У вас немає вибору, – спокійно продовжила Офутта. – Або ви йдете в такому вигляді до грального будинку, і видаєте себе з потрохами, або платите мені, а я приводжу ваші руки до ладу. У мене навіть ельфійський швидковисихаючий лак є.