Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

― Як її звали? ― запитала де Вантелл.

Малий вигукнув:

― Кіара!

Це ім’я спровокувало появу численної кількості спогадів у голові принцеси. Вони цілою купою картинок ніби замелькали перед її очима, поки нарешті не звільнився один особливо чіткий…

То було свято Миру. Момент, коли усі королі оголосили промови, й було вирішено приступити до трапези. Хто з’їв основні страви швидше, збиралися біля солодкого столу, аби скуштувати вишукані десерти найкращих кухарів Медіаносу. Релі підходила туди із своєю служанкою, дівчиною азіатської зовнішності, Мей, коли побачила, як поруч із стійкою з кексами стоїть дівчина незвичайної вроди. У неї була засмагла шкіра, великі темні очі й довге темно-каштанове волосся, що грубими хвилями спадало на оголені плечі. Одягнена дівчина була у вишукане червоне плаття із голою спиною та ледь прикритим бюстом.

― Хто це? ― поцікавилася Релі у Мей. Вигляд принцеси на святі Миру дуже контрастував із образом дівчини в червоному ― у Релі був набагато скромніший вигляд, плаття мало світло-голубий відтінок й вирізи у ньому узагалі не можна було назвати відвертими. У волоссі у неї були квіти й невеличка сяюча діадема, на противагу важкій золотій короні на голові тієї дівчини і масивним золотим прикрасам у вухах, на руках та на пальцях.

Мей, одягнена у темно-червоне ханьфу, проказала:

― Це Кіара Лоран. Донька королеви Ізадори, принцеса Мерідії.

― Знайди собі щось випити, ― мовила на це принцеса і, навіть не озираючись на служницю, вирішила підійти до загадкової незнайомки в червоному.

Та Кіара обернулася швидше, ніж того очікувала вісімнадцятирічна Релі де Вантелл. Підійшовши до неї упритул і вишкірившись їй прямо в очі, принцеса Мерідії шепотом процідила:

― Невдовзі ти і все твоє королівство згорите у безпощадному полум’ї.

Ці слова закарбувались у пам’яті Релі разом із шоком, який вона відчула у той момент. Не було жодного сумніву, до сих пір, за всі свої вісімнадцять років життя у королівському палаці, Релі ще ніколи не відчувала такого лютого страху.

― Кіара, принцеса Мерідії, ― повторив Норвел, кліпаючи рясними світлими війками. Очі у нього, на відміну від самого обличчя, були дійсно дуже красивими.

― Королева, ― раптом прозвучав звичний жорсткий голос Леї. Релі навіть не второпала, в який момент ці двоє наважилися знову увійти в дім. ― Кіара Лоран ― теперішня королева Мерідії.

Раптово принцеса відчула, наче між нею і Норвелом, в принципі, не існувало ніякої різниці ― ніби у тому глечику вона сиділа разом з ним, й тому пропустила усі важливі події на Лантеї.

― Королева… ― задумливо прошепотів Норвел, поглядаючи на свої руки. Пройшло уже так багато часу, а він все ще був підлітком.

― І чому ж вона тебе прокляла? ― запитав тоді Ноа голосом анітрохи не добрішим, ніж у Леї.

Губи хлопчика затряслися, він стиснув руки в кулаки і стрілою метнувся до дверей із криком:

― Вона… вона пошкодує!!!

Та в ту ж мить наткнувся на невидиму перепону, схопився за ніс і звалився на спину.

Релі озирнулася на Вея. Якраз загрузивши м'ясо для смаження у камін, він підвівся і, клацнувши пальцями, сотворив перед рудоволосим хлопчиком невидимий бар’єр.

Та малий різко скочив на ноги й заволав:

― Випустіть мене!! Я повинен помститися їй! Вона… вона має заплатити за все, що скоїла!!!

Голосно хмикнувши, Лея склала руки на грудях й наблизилася до Норвела, обводячи його вкрай прискіпливим поглядом:

― І що ж вона скоїла??? Боюся, ти, дрібний поганцю, сам умудрився насолити принцесі. І то так, що вона, ще добре, що зглянулась над тобою і не наказала стратити…

Норвел вирячив очі:

― Стратити?? Вона любила мене!

Релі підійшла ближче, бо тепер в усій цій історії починала вимальовуватися якась картина, але тоді прозвучав уїдливий голос Ноа:

― Ха... Щоб сама Кіара Лоран і любила когось такого, як ти? ― проговоривши це, він поглянув на хлопчика так, наче той був справжнім сміттям.

Релі чомусь стало дуже шкода хлопчика. І поки Вей уважно на неї дивився, а малий намагався сперечатися із юними мисливцями, Релі замислилася.

«Я думала, що багато пропустила, але… Ні, Кіара точно не здатна на таке. Проклясти цю невинну дитину просто за її почуття, ні, це не про принцесу Мерідії».

У голові принцеси виникли чергові спогади.

Обличчя Кіари виглядало справді моторошно. Вісімнадцятирічна Аврелія де Вантелл уже почала відчувати, як по спині прокрадається холодок, а усі звуки довкола стають просто фоновими, як раптом Кіара розсміялася на весь голос і проголосила:

― Жартую. Насправді я не збираюся нічого спалювати, ― вона сміялася так щиро, і посмішка її була такою гарною, що Релі відчула себе ще більш ніяково. Звуки вечірки, спілкування світських осіб та музика, знову зазвучали у її вухах звичною какофонією. Та зненацька обличчя Кіари змінилося на стривожене. Вона прошепотіла: ― А от моя мама…